питання з ’ їзд ухвалив резолюцію про « конечне установлення національно-територіальної автономії України ».
На І Всеукраїнському селянському з ’ їзді А . Заливчого обрали членом ЦК Селянської спілки , членом Центральної Ради . Він належав до УПСР , входив до харківського осередку партії , був одним із засновників т . зв . фракції лівобережців . І хоча формально не належав до групи змовників лівоесерівського блоку , що намагались на початку січня 1918 р . зліквідувати владу УЦР та використати союз із більшовиками для проголошення в Україні більшовицької влади , він підтримував політичну орієнтацію лівого крила УПСР . На Полтавському губернському з ’ їзді Рад 25.11.1918 р . А . Заливчого було обрано головою президії Полтавського губвиконкому .
У травні 1918 р . увійшов до складу Українського революційного комітету , який керував підготовкою повстання проти гетьмана . Як член ЦК УПСР ( боротьбистів ) інспектував повстанські загони на Житомирщині , Харківщині , Полтавщині .
У листопаді 1918 р . Укрповстанком відрядив його до Чернігова для організації антигетьманського повстання . Керуючи бойовими діями , А . Заливчий загинув 13 . ХІІ . 1918 р .
Автор циклу новел автобіографічного змісту « З літ дитинства ».
О АРУД НИЙ Олександр Сергійович ( 1891 — 1918 , Київ ) — громадський ^ і державний діяч ; член Центральної Ради , генеральний секретар ( міністр ) земельних справ УНР .
Діяч УПСР , належав до її лівого крила . Прапорщик російської армії . Був обраний на Демократичну нараду в Петрограді від УПСР . На III Всеукраїнському з ’ їзді партії ( 21 — 24 . XI . 1917 ), який обговорив і схвалив діяльність УЦР , О . Зарудного кооптовано до її складу та ЦК УПСР . На Восьмих Загальних зборах УЦР під час обговорення земельного закону від імені фракції УПСР наголошував на потребі винесення рішучої та остаточної , а не тимчасової ухвали з того питання і « по тому принципу , який зветься соціалізацією ». Виступаючи проти закону , підготовленого фракцією УСДРП , українські есери вимагали цілковитого скасування приватної власності на землю , мотивуючи це тим , що норма в 40 дес . — « нетрудова норма », враховуючи родючість української землі . О . Зарудний заперечував також можливість викупу землі , передбачувану в законопроекті українських соціал-демократів . У новому есерівському кабінеті він обійняв посаду генерального секретаря земельних справ ( 21 . XII . 1917 ), чим визнавався фактично есерівський принцип соціалізації землі .
На засіданні Генерального Секретаріату 26 . ХІІ . 1917 р . О . Зарудний виступив проти проголошення самостійності України , що , на його думку , спричинилося б до « розбиття єдиного революційного фронту ». « Мир для нас буде гіршим , ніж для всієї Росії , — говорив він . — Германія все одно не допустить повної незалежності України . Мир України із Германією може ослабити революційні вимагання на Заході ».
Після ліквідації спроби групи лівих есерів й есдеків вчинити державний переворот й арешту змовників 16.1.1918 р . в приміщенні УЦР комендантом міста М . Ковенком О . Зарудний , М . Біляшівський і В . Голубович добровільно , на ознаку протесту , приєднались до арештованих . Незабаром вони були звільнені . Того
96