О . Жуковського 13 . ІХ . 1919 р . було призначено ревізором військових місій УНР у Празі , Берліні , Відні . Як військовий агент Директорії укладав угоди про купівлю військового майна для армії . Зокрема провів переговори із представниками фірми « Шкода », яка мала збудувати на територ " УНР завод вогнепальної і холодної зброї . Водночас як емісар ЦК УПСР за * пдоиом одержав особливе доручення для перевірки партійних осередків за межам УНР . У його посвідченні зазначалось , що він « має право закривати організації і виключати із партії її членів », діяльність яких « не відповідає напрямкові діяльності і політики партії ». У лютому 1920 р . репрезентував УПСР на конгресі Соцінтерну в Женеві .
Улітку 1920 р . разом із М . Грушевським написав листа до ЦК КП ( б ) У , в якому були визнані заслуги більшовиків у « боротьбі проти капіталізму » і підкреслювалось , що УПСР відмовилась від підтримки націоналістів . « Оскільки УПСР розділяє завдання III Інтернаціоналу , — наголошували автори листа , — а ваша партія не полишає гасла вільного самовизначення народів , ми впевнені у досяжності повної угоди і координування дій УПСР із планами КП ( б ) У , об ’ єднаними загальними інтересами соціалістичної революції ». У серпні 1921 р . О . Жуковський разом із М . Шрагом і М . Чечелем перебував в УССР , де провадив переговори з більшовицьким керівництвом про повернення членів віденської групи в Україну . За деякими даними , у 1922 р . він здійснив цей намір .
Подальша доля невідома .
АЙЦЕВ Павло Іванович ( псевд .: Лука Гарбузов , Слободський ,
З Л . Грабуздов , Лука Грабуздович ; 23 . IX . 1886 , Суми — 2 . IX . 1965 , Мюнхен ) — громадський і культурний діяч , учений-літературознавець ; член Центральної Ради , директор канцелярії Генерального секретарства ( Міністерства ) освіти УНР .
Освіту здобув у Сумській гімназії , по закінченні якої 1904 р . вступив на юридичний факультет Петербурзького університету . Став членом української громади та місцевого осередку РУП , 1907 р . — активним діячем місцевої громади ТУП . У 1909 р . отримав диплом юриста , одначе продовжив навчання на історично-філологічному факультеті , який закінчив 1913 р . Викладав російську , польську , латинську , грецьку , згодом і українську мови в середніх школах Петрограда , українську літературу — на нелегальних українських університетських курсах в Петрограді . Захопився науковою діяльністю , досліджуючи літературну спадщину Т . Шевченка , якій присвятив усе подальше життя . У 1912 — 1916 рр . розшукав та опублікував велику кількість невідомих Шевченкових автографів .
Петроградський осередок ТУП , до якого належав і П . Зайцев , 9 . ІІІ . 1917 р . виступив із декларацією , в якій були окреслені нагальні потреби українців : національна автономія , українізація народної освіти та звільнення полонених під час війни галичан . Зі створенням у Петрограді Української національної ради П . Зайцева обрали до її виконавчого комітету . У квітні 1917 р . Тимчасовий уряд за рекомендацією Д . Дорошенка призначив П . Зайцева косівським повітовим комісаром на окупованому російськими військами Підкарпатті . Від Петроградської української громади його було обрано членом Центральної Ради .
Після ліквідації російських комісаріатів у Галичині та Буковині повернувся до Києва і з 15 . ІХ . 1917 р . очолював канцелярію Генерального секретарства освіти .
94