£ І * ЩЕНКО Володимир ( Вадим ) Дмитрович ( 1878 —?) — громадсько -політичний діяч , інженер ; генеральний секретар ( міністр ) шляхів сполучення УНР .
Відомості про особисте життя та службову кар ’ єру В . Єщенка вкрай обмежені . Лютневу революцію зустрів у лавах Української народної партії , був палким прихильником самостійницьких поглядів М . Міхновського , який залучив його до політичної роботи в партії . За фахом інженер-залізничник , В . Єщенко до 1917 р . обіймав посаду начальника служби руху Лівобережної залізниці . На І Всеукраїнському з ’ їзді залізничників у Харкові ( 29 — ЗО . V . 1917 ) був обраний головою об ’ єднаної ради залізниць . Його кандидатура була запропонована В . Винниченком 1 . XI . 1917 р . на Сьомих Загальних зборах УЦР на посаду генерального секретаря шляхів сполучення як одного з найкомпетентніших фахівців у справі залізничного транспорту та людини , щиро відданої справі розбудови української держави . В . Єщенко 4 . ХІ . 1917 р . виїхав із Харкова до Києва і вже 8 . ХІ . 1917 р . взяв участь у засіданні Генерального Секретаріату УНР .
На той час Україна внаслідок страйку залізничників фактично перебувала в умовах блокади . В . Єщенко звернувся до всіх начальників залізниць із телеграмою , в якій палко закликав залізничників підтримати рух на залізницях і тим забезпечити постачання армії й населення харчовими продуктами . Текст телеграми В . Єщенка виважений , хоч і доволі емоційний . Він вважав , що Україна мала прийти на допомогу демократичній Росії : « Насувається жах смерті , голоду і холоду . Остання надія всієї Росії на нас , на нашу Україну . Невже ж ми , залізнодорожна демократія , одмовимо допомогти демократії країни , її жінкам і дітям , котрі благають хліба ?» На посаді секретаря шляхів сполучення В . Єщенко за умов страйку залізничників доклав чимало зусиль для його припинення й забезпечення нормального функціонування залізниць . Зокрема , Генеральний Секретаріат на його прохання виніс ухвалу про дозвіл реквізицій залізничних вантажів для задоволення найгостріших потреб залізниць , заміну грошової виплати залізничникам натурпродуктом тощо .
Водночас В . Єщенко активно захищав і загальнодержавні інтереси . Його конструктивні пропозиції , на жаль , не були враховані керівництвом Генерального Секретаріату , яке бажало будь-що зберегти добрі стосунки із т . зв . російською революційною демократією , навіть після більшовицького перевороту . Після ультиматуму Раднаркому РСФРР Центральній Раді В . Єщенко запропонував , не чекаючи розгортання військових дій із більшовиками , розібрати частину залізничних колій на півночі України і тим самим попередити проникнення збільшовизованих та червоноармійських військових частин в Україну . Виступаючи 22 . ХІІ . 1917 р . на засіданні Генерального Секретаріату , В . Єщенко наполягав на потребі випуску власних українських грошей , слушно зауважував , що за умов фактичних військових дій із Росією не варто чекати від ворога « виконання обіцянок ». Висловлював думку про те , що « пропозиція Совіта народних комісарів почати переговори ( про перемир ’ я із Центральною Радою . — Лет .) є тільки стратегічний маневр , щоб виграти час для організації свого війська » та пропонував висунути за попередню умову провадження переговорів відкликання більшовиками свого війська з України . На жаль , Генеральний Секретаріат не прислухався до слушних пропозицій В . Єщенка . Декілька разів він намагався подати у відставку через неможливість виконати взяті перед залізничниками зобов ’ язання щодо задоволення їхніх матеріальних потреб .
92