одержав призначення на посаду завідувача тракторних майстерень . У червні 1917 р . знову повернувся до Києва . На І Всеукраїнському робітничому з ’ їзді його обрали до Всеукраїнської ради робітничих депутатів та її виконкому . Він також увійшов до ЦК УСДРП і став членом Малої Ради від партійної фракції . Одночасно працював головним редактором органу Центральної Ради — газети « Вісти з Української Центральної Ради », був співредактором партійного часопису УСДРП « Робітнича газета », де опублікував низку статей , а також викладав на курсах українознавства для військових , створених за його участю при Українському народному університеті .
6 . ХІ . 1917 p . М . Єреміїв обійняв посаду секретаря УЦР . У спогадах писав , що його найбільше цікавили організаційні питання у секретаріаті , які « давали повну незалежність ». Він опікувався закупівлею технічного обладнання , телефонізацією , організацією роботи друкарок і стенографістів , придбанням для голови УЦР М . Грушевського автомобіля тощо . Чимало зусиль доклав для організації « прийому відвідувачів », які « натовпами », як згадував М . Єреміїв , приходили до УЦР з « неймовірними справами », більшість із яких стосувались суто побутових проблем .
Водночас не стояв осторонь політичного життя . Був учасником багатьох дискусій не лише в Малій Раді , але й у ширшому політичному середовищі . Аналізуючи діяльність УЦР , М . Єреміїв намагався визначити причини , що призвели до її поразки . Однією з таких він вважав « дуже малий державний досвід більшості її членів ». « Найбільша частина їх була або студенти , або молодики , які ледве закінчили освіту , але ще не мали жодного життєвого досвіду , — констатував він . — Крім того , далося взнаки те , що « від самого дня свого заснування і до останнього дня ... Центральна Рада вела завзяту боротьбу , боротьбу часто неясну і непевну , бо в той час , як свої її частенько покидали , їй несподівано приходили на допомогу елементи , які на початку не мали нічого спільного з українцями . Все це , за короткий час існування Центральної Ради , багато разів мінялося , як у калейдоскопі ».
Разом із С . Вікулом , В . Садовським і JI . Чикаленком М . Єреміїв 23 . III . 1918 р . подав заяву про вихід з УЦР , яка не зважала на політичну ситуацію , що складалась в Україні . Він згадував про неодноразові звертання до керівництва УЦР і Ради Народних Міністрів з попередженнями про можливість політичного перевороту через незадоволення німецької військової влади соціалістичним курсом їх політики .
Після гетьманського перевороту М . Єреміїв продовжував працювати в « Робітничій газеті », а за Директорії УНР отримав призначення на посаду секретаря української місії у Римі . В Італії він також редагував часопис « La Voce del Ucraina », який виходив у Римі протягом 1919 — 1920 pp . У 1921 р . емігрував до ЧСР , де працював в Українській господарській академії в Подебрадах . З його ініціативи був створений Український центральний спортивний союз , який він очолював упродовж 1923 — 1927 pp . З 1928 р . мешкав у Швейцарії . У 1928 — 1944 pp . редагував бюлетень « Оіпог » ( Женева ), співробітничав у багатьох українських та іншомовних виданнях .
91