Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 90
Лютневої революції відбував покарання у київській в’язниці. Після звільнення
працював за фахом у Товаристві західних земств. Очолював Український робіт
ничий клуб і Київський комітет УСДРП.
На Всеукраїнському національному конгресі А. Драгомирецького було делего
вано до Центральної Ради, а на І Всеукраїнському робітничому з’їзді — до
Всеукраїнської ради робітничих депутатів. Деякий час репрезентував УСДРП у
Малій Раді.
Належав до лівого крила партії. Разом із однодумцями (М. Авдієнком,
М. Ткаченком, Ю. Мазуренком, А. Річицьким) на VI з’їзді УСДРП заснував
окрему партію — УСДРП (незалежних). На установчому з ’їзді УКП 22—
25.1.1920 р., що була створена шляхом реорганізації УСДРП (незалежних),
А. Драгомирецького було обрано головою ЦК партії. Після постанови Комінтерну
24.ХІІ.1924 р. про розпуск УКП він, як і більшість його партійних однодумців,
приєднався до КП(б)У. З 1925 р. працював членом правління Українського тресту
сільськогосподарського будівництва. Протягом 1925—1926 рр. обирався членом
ВУЦВК. Автор публікацій у «Вістях українських економістів».
У 1930-х рр. як колишній лідер УКП був заарештований і безпідставно
репресований.
Подальша доля невідома.
СРАСТОВ Степан Іванович (19.XII.1856, Катеринодар — ?) — громад-
■— сько-політичний діяч, кооператор, меценат українського культурного
руху на Кубані; член Центральної Ради.
Народився в сім’ї священнослужителя. Закінчив Кубанську військову гімназію,
навчався на математичному факультеті Київського університету, на юридичному
— Петербурзького університету, проте через революційну діяльність був позбав
лений можливості завершити освіту. За студентських років став членом ор
ганізації «Кіш» (1879), згодом — прихильником ідей М. Драгоманова, із яким
тривалий час підтримував зв’язки. У 1881 р. займався організацією української
громади й таємного гуртка народовольчого напрямку в Петербурзі. За розповсюд
ження української нелегальної літератури, одержуваної від М. Драгоманова та
редакціі «Вільного слова», 1882 р. був заарештований і після ув’язнення засланий
до Сибіру. Продовжив громадську діяльність в Катеринодарі, куди повернувся
1886 р. Був одним із ініціаторів створення на Кубані легальних українських
громадських, кооперативних, просвітніх, доброчинних, економічних товариств,
влаштовував мистецькі виставки, розповсюджував українські книжки, організо
вував шевченківські свята тощо.
Був членом РУП, згодом — УСДРП. Пізніше політичну діяльність продовжив
у ТУП. В автобіографії писав, що «задля поширення українства» викликав на
Кубань чимало українців, яким «здобував посади» в Катеринодарі. Організував
«Просвіту» із філіями в станицях, за що згодом відсидів 6 місяців «кріпості». У
в’язниці задумав і розпочав агітацію за організацію Українського народного
банку. Його енергійна вдача організатора українського громадянства проявилась і
в Новоросійську, куди переїхав 1908 р. Тут створив Українське сільськогоспо
дарське товариство, Музично-драматичний гурток. У 1917 р. був організатором
«Громади», товариств «Просвіта» і «Український кооператив», кооперативу «Запо-
89