Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 84

секретарства освіти, у 1918 р. — видавничий відділ Міністерства народної освіти УНР. Зі створенням УАН працював у її Історично-філологічному відділі, був співредактором українських наукових словників 1924—1932 рр. видання. Г. Голос- кевичу належать також дослідження про Євсевієве євангеліє 1283 р., праці про подільські говірки та ін. Заарештований 17.VIII.1929 р. у справі «СВУ» та засуджений до 5-річного ув’язнення. На засланні вкоротив собі віку. ГОЛУБОВИЧ Всеволод Олександрович (1885, с. Молдавка Балтського * пов. Подільської губ. —16.V. 1939, Ярославль) — політичний і держав­ ний діяч; член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар шляхів сполучення, генеральний секретар торгу і промисловості, голова Ради Народних Міністрів та міністр закордонних справ УНР. Народився в сім’ї священика. Освіту здобув у духовній семінарії та Київському політехнічному інституті. У 1903 р. став членом РУП, а 1912 р. приєднався до київської групи українських есерів. Закінчивши 1915 р. інститут, працював інженером на Південній залізниці, у 1916 р.—серпні 1917 р. — начальником відділення водних, шосейних та грунтових шляхів Румунського фронту. У березні 1917 р. В. Голубовича було обрано головою Одеського комітету УПСР. Належав також до Одеської української громади, від імені якої в квітні 1917 р. звернувся до Тимчасового уряду із вимогою територіальної автономії України. На II Всеукраїнському з’їзді УПСР був обраний до складу ЦК партії та кооптований до Центральної і Малої Рад. На засіданні Малої Ради 15.VII.1917 р. його було затверджено на посаді генерального секретаря шляхів. 30.Х.1917 р. очолив Генеральне секретарство торгу і промисловості. Від Херсонської губернії став депутатом Всеросійських і Українських Установчих зборів. УЦР призначила його головою делегації на мирних переговорах в Бересті (3—20.1.1918). Під час переговорів В. Голубович передав представникам Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини ноту Генерального Секретаріату УНР із заявою про незалежність України в міжнародних справах. Після виходу у відставку уряду В. Винниченка (30.1.1918) В. Голубович очолив Раду Народних Міністрів УНР, до якої входили здебільшого представники УПСР, а також керував Міністерством закордонних справ. Напередодні окупації Києва більшовицькими військами, в ніч із 8 на 9 лютого 1918 р., разом із урядом виїхав до Житомира. Після запрошення Центральною Радою в Україну німецьких військ підписав відозву до народу України із поясненням такого заходу. «Вони будуть тільки допомагати тим нашим козакам, котрі завзято боронять нашу державу, землю і волю на Україні від збройного нападу російського правительства, Совіта народних комісарів, — говорилося у відозві. — Ці війська не мають ніяких ворожих нам намірів, бо Німеччина і Австро-Угорщина також мають велику потребу, щоб на Україні настав добрий лад і спокійна праця». Політика уряду В. Голубовича значною мірою спричинилась до втрати впливу УЦР у селянському середовищі, до різкого звуження її соціальної опори, загост­ рення відносин із німецьким командуванням. Німецький посол в УНР А. Мумм 2.ІУ.1918 р. заявив В. Голубовичу протест із приводу «тактики гальмування в 83