Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 84
секретарства освіти, у 1918 р. — видавничий відділ Міністерства народної освіти
УНР.
Зі створенням УАН працював у її Історично-філологічному відділі, був
співредактором українських наукових словників 1924—1932 рр. видання. Г. Голос-
кевичу належать також дослідження про Євсевієве євангеліє 1283 р., праці про
подільські говірки та ін.
Заарештований 17.VIII.1929 р. у справі «СВУ» та засуджений до 5-річного
ув’язнення. На засланні вкоротив собі віку.
ГОЛУБОВИЧ Всеволод Олександрович (1885, с. Молдавка Балтського
* пов. Подільської губ. —16.V. 1939, Ярославль) — політичний і держав
ний діяч; член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар шляхів
сполучення, генеральний секретар торгу і промисловості, голова Ради
Народних Міністрів та міністр закордонних справ УНР.
Народився в сім’ї священика. Освіту здобув у духовній семінарії та Київському
політехнічному інституті. У 1903 р. став членом РУП, а 1912 р. приєднався до
київської групи українських есерів. Закінчивши 1915 р. інститут, працював
інженером на Південній залізниці, у 1916 р.—серпні 1917 р. — начальником
відділення водних, шосейних та грунтових шляхів Румунського фронту.
У березні 1917 р. В. Голубовича було обрано головою Одеського комітету
УПСР. Належав також до Одеської української громади, від імені якої в квітні
1917 р. звернувся до Тимчасового уряду із вимогою територіальної автономії
України. На II Всеукраїнському з’їзді УПСР був обраний до складу ЦК партії та
кооптований до Центральної і Малої Рад. На засіданні Малої Ради 15.VII.1917 р.
його було затверджено на посаді генерального секретаря шляхів. 30.Х.1917 р.
очолив Генеральне секретарство торгу і промисловості. Від Херсонської губернії
став депутатом Всеросійських і Українських Установчих зборів. УЦР призначила
його головою делегації на мирних переговорах в Бересті (3—20.1.1918). Під час
переговорів В. Голубович передав представникам Німеччини, Австро-Угорщини,
Болгарії і Туреччини ноту Генерального Секретаріату УНР із заявою про
незалежність України в міжнародних справах.
Після виходу у відставку уряду В. Винниченка (30.1.1918) В. Голубович
очолив Раду Народних Міністрів УНР, до якої входили здебільшого представники
УПСР, а також керував Міністерством закордонних справ. Напередодні окупації
Києва більшовицькими військами, в ніч із 8 на 9 лютого 1918 р., разом із урядом
виїхав до Житомира.
Після запрошення Центральною Радою в Україну німецьких військ підписав
відозву до народу України із поясненням такого заходу. «Вони будуть тільки
допомагати тим нашим козакам, котрі завзято боронять нашу державу, землю і
волю на Україні від збройного нападу російського правительства, Совіта народних
комісарів, — говорилося у відозві. — Ці війська не мають ніяких ворожих нам
намірів, бо Німеччина і Австро-Угорщина також мають велику потребу, щоб на
Україні настав добрий лад і спокійна праця».
Політика уряду В. Голубовича значною мірою спричинилась до втрати впливу
УЦР у селянському середовищі, до різкого звуження її соціальної опори, загост
рення відносин із німецьким командуванням. Німецький посол в УНР А. Мумм
2.ІУ.1918 р. заявив В. Голубовичу протест із приводу «тактики гальмування в
83