витою молоддю . З цією метою заснував приватну школу , якою керував до революції . У 1913 р . увійшов до складу редколегії часопису « Сяйво » та фактично видавав його власним коштом . Чимало сил і коштів витратило подружжя Вілінських на культурно-освітню діяльність Українського клубу , товариства « Просвіта », товариства « Юг », заснованого під час війни для допомоги біженцям і виселенцям з Галичини , та на інші громадські заходи української інтелігенції . У 1916 р . О . Вілінського призначили інженером , а згодом і директором майстерень Всеросійського союзу міст у Києві .
Разом із групою науково-технічної інтелігенції та діячів кооперації 7 . ІІІ . 1917 р . він заснував Українське технічно-агрономічне товариство « Праця », від якого й був делегований до складу УЦР . Рада ТУП , до якої належав і О . Вілінський , 8 . III . 1917 р . підписала відозву « До українського громадянства » із закликом творити нове життя , підтримати революційний уряд , організовувати національний фонд , створювати національну пресу , культурно-освітні заклади тощо . Як відпоручник Звенигородського повіту О . Вілінський був рекомендований Центральною Радою 13 . ІІІ . 1917 р . до виконавчого комітету Ради об ’ єднаних громадських організацій Київщини .
Належав до тих членів УЦР , які внаслідок свого ліберально-демократичного світогляду скептично ставилися до масового захоплення соціалістичними й радикальними ідеями , а тому відійшли на другий план діяльності УЦР . О . Вілінський — чесний , відданий українській справі інтелігент — самовіддано працював на освітянській ниві , але не був підготовлений до публічної політичної діяльності . Тому він , як і більшість його однодумців , протягом 1917 — 1918 рр . займався , на перший погляд , мало помітною копіткою буденною працею в державному апараті . Очолив 5 . XII . 1917 р . департамент професійної освіти Генерального секретарства освіти . Під час більшовицької окупації Києва був заарештований як директор майстерень , якого робітники хоч і поважали , але під впливом більшовицької пропаганди вважали за класового ворога , « пригноблювача робітничого класу ». Разом із дружиною був засуджений до розстрілу , якого їм вдалося уникнути . До повернення українських військ у Київ вони були змушені переховуватись .
Під час гетьманування П . Скоропадського О . Вілінський продовжував працю у Міністерстві освіти . Одержав 15 . Х . 1918 р . призначення на посаду генерального консула в Цюриху і виїхав до Швейцарії . Після ліквідації консульства переселився до Відня . Отримавши запрошення викладати в Український господарській академії в Подебрадах , 1923 р . переїхав до Чехії . Був обраний 23 . VI . 1923 р . доцентом академії та керівником кафедри прикладної механіки , з 1925 р . — професор і проректор названого вузу .
Автор багатьох наукових праць українською , російською і німецькою мовами .
ООЛОШИН ( Волошинов ) Олександр Федорович ( псевд .: Журба , Олек- ■^сандр Хведорович ; 24 . ХІ . 1855 , Бобринець Херсонської губ . — 12.1.1933 , Одеса ) — громадський і земський діяч ; один із організаторів Центральної Ради .
Народився в селянській сім ’ ї . Закінчив 1873 р . Херсонську вчительську семінарію , вчителював у сільській школі . У 1884 р . працював товаришем статистика в Єлисаветградському статистичному бюро . За революційну діяльність був заарештований , після звільнення перебував під наглядом поліції . У 1885 р . вступив на
76