Політичні репресії змусили його виїхати до Петербурга , де продовжив навчання на юридичному факультеті університету . Активно співробітничав в українській студентській громаді і петроградському центрі українських соціал-демократів . Наприкінці 1916 р . — на початку 1917 р . редагував газету « Наше життя » — орган Петроградського комітету УСДРП .
У квітні 1917 р . від петроградської української громади делегований до УЦР . Працював в редакції « Робітничої газети » — центральному органі УСДРП . У вересні 1917 р . делегований Центральною Радою на Демократичну нараду в Петрограді .
У 1919 р ., розійшовшись із лінією ЦК УСДРП щодо ставлення до більшовицької влади , виїхав до Німеччини , де розпочав створення т . зв . української комуністичної групи , був одним із редакторів газети « Новий мир ». У 20-х рр . працював заступником завідувача прес-бюро Наркомату закордонних справ , референтом повпредства УССР у Польщі , редактором українсько-американського видавництва у Берліні « Космос ». С . Вікул підтримував контакти із КПЗУ як член закордонного бюро допомоги та один із редакторів часопису « Наша правда ». У 1928 р . повернувся в Україну , працював членом колегії ЦСУ УССР , заступником директора Інституту марксизму-ленінізму . З 1930 р . перейшов на видавничу роботу .
5 . У . 1933 р . його було заарештовано й звинувачено в участі « у контрреволюційній націоналістичній організації » та шпигунській діяльності на користь Німеччини , а 25 . ІХ . 1933 р . засуджено до 10 років позбавлення волі . Ув ’ язнення відбував у таборі на Соловках . Без попереднього слідства 9 . Х . 1937 р . органами ДПУ був засуджений до страти .
ріЛ ІН СЬКИ Й Олександр Валер ’ янович ( 4 . IX . 1872 , м . Сестрорецьк — ■^ІО . ХІІ . 1928 , Подебради ) — громадський діяч , інженер , учений ; один із засновників Центральної Ради ; директор департаменту професійної освіти Генерального секретарства ( Міністерства ) освіти .
Народився в родині українського шляхтича . Середню освіту здобув у реальній школі ( Варшава ), вищу — на механічному факультеті Харківського технологічного інституту , який закінчив 1897 р . Належав до української студентської громади , працював у Харківському товаристві письменності . У 1897 — 1905 pp . служив начальником технічного відділу служби тяги у Харкові . 1905 р . виїхав до Берліна , де протягом року студіював спеціальний курс у Шарлоттенбурзькому політехнічному інституті , працював інженером у швейцарській фірмі . Його інженерні проекти були зреалізовані в життя у Давосі , Цюриху , Берліні , Каїрі та інших містах .
Від 1907 р . мешкав у Києві , де здійснив кілька проектів опалення університету , готелю « Прага », багатьох комерційних банків . У 1908 р . його було обрано доцентом Київського політехнічного інституту . Належав до української громади , був членом Українського наукового товариства , де активно працював над розробленням української технічної термінології в термінологічній комісії .
Разом із дружиною , українською письменницею і громадською діячкою В . О ’ Коннор-Вілінською , був членом київської громади ТУП , входив до ради товариства . О . Вілінський був одним із організаторів та викладачем Товариства поширення середньої технічної освіти , яке опікувалось незаможною , але талано
75