і культурних товариств . У 1905 — 1907 pp . редагував газету « Киевские отклики », був симпатиком Революції 1905 р .
За нелегальний збір коштів на допомогу робітникам Києва і Петербурга , підтримку повстання саперів 1905 р . в Києві , зв ’ язки із революційними діячами , публікацію в « Киевских откликах » статей « антидержавного » змісту М . Василенко був засуджений до року тюремного ув ’ язнення , яке відбув у « Крестах » в Петербурзі . Під час перебування у в ’ язниці він вивчав право та екстерном склав іспити на юридичному факультеті Одеського університету . І хоча 1909 p . М . Василенка було обрано приват-доцентом Київського університету , а 1910 р . надано науковий ступінь магістра права , через « політичну неблагонадійність » царська адміністрація заборонила йому викладати у вищих навчальних закладах . Він працював товаришем присяжного повіреного Одеської судової палати .
М . Василенко був членом ТУП , а 1910 р . вступив до російської партії кадетів , яка , згоджуючись на українську мову в школах , суді , церкві , виступала проти автономії України , обстоювала збереження єдиної , неподільної Росії . Належність до кадетської партії позначилась на стосунках М . Василенка з діячами українського національно-визвольного руху в 1917 р .
Після Лютневої революції із ініціативи М . Грушевського М . Василенка було запрошено до Центральної Ради на посаду заступника голови . Та діяльної участі в роботі Ради він не брав . 24.111.1917 р . Тимчасовий уряд призначив М . Василенка куратором Київської шкільної округи , a 19 . VII1.1917 р . — товаришем міністра освіти Тимчасового уряду . Він був прихильником еволюційного шляху формування української системи народної освіти , що не відповідало політиці українізації освіти , виробленій І і II Всеукраїнськими учительськими з ’ їздами та здійснюваній Генеральним секретарством освіти . Це спричинилося до непорозумінь та гострої критики його дій на посаді куратора Київської шкільної округи із боку Центральної Ради .
Після більшовицького перевороту М . Василенко повернувся з Петрограда в Україну . Як згадувала Н . Полонська-Василенко , він « цілком віддався науково-педагогічній діяльності , був обраний професором в кількох вищих школах Києва », читав історію України та історію українського права на Вищих жіночих курсах , в Українському народному університеті , брав участь у виданні часопису « Южная копейка ». У січні 1918 р . був обраний членом колегії Генерального суду У HP .
3 . V . 1918 р . М . Василенко був призначений гетьманом П . Скоропадським виконувачем обов ’ язків голови Ради Міністрів Української Держави . На крайовому з ’ їзді партії кадетів ( 8 — 14 . V . 1918 ) увійшов до складу головного комітету партії . У своєму виступі наголосив на потребі створення самостійної партійної організації в Україні . Протягом 3 — 20 . V . 1918 р . тимчасово виконував обов ’ язки міністра закордонних справ Української Держави , а також з 3 . V . 1918 р . — міністра освіти . 8 . VII . 1918 р . очолив створений гетьманом П . Скоропадським Державний Сенат , 9 . VII . 1918 р . увійшов до складу комісії для розроблення проекту Української академії наук . Як міністр освіти М . Василенко доклав багато зусиль до створення У АН , українських університетів у Києві й Кам ’ янці- Подільському , багатьох середніх шкіл , національних культурно-мистецьких закладів .
Разом із іншими міністрами-кадетами М . Василенко підписав 17 . Х . 1918 р . « Записку в справі зовнішньої політики України », подану гетьманові П . Скоропадському . У ній зазначалось , що Україна повинна тісно пов ’ язувати свої інтереси із інтересами інших держав , які виникли на терені колишньої Росії .
72