із цивільного права . У 1898 р . вступив до РСДРП . Після закінчення університету в 1902 р . був заарештований за революційну діяльність та висланий із Києва . Повернувшись 1905 р . в Україну , співробітничав в газетах « Киевское слово », « Киевские отклики », « Киевский голос », « Киевская мысль ». Протягом 1910 — 1918 pp . K . Василенко був членом редколегії та помічником редактора газети « Киевская мысль ». Багато років очолював київський обласний комітет РСДРП ( меншовиків ), яким був делегований до Центральної Ради та репрезентував його в Малій Раді .
Формуючи новий склад Генерального Секретаріату , 17 . VIII . 1917 р . Д . Дорошенко запропонував К . Василенкові посаду генерального секретаря без портфеля . Проте меншовики відмовились від участі у формуванні секретаріату . І все-таки 12 . IX . 1917 р . К . Василенко був запрошений , а 29 . IX . 1917 р . затверджений Малою Радою на посаді генерального секретаря праці . Працював також у непостійних комісіях , які створював секретаріат для розв ’ язання нагальних питань , зокрема для усунення продовольчої кризи у зв ’ язку із загальною політикою . Генеральний Секретаріат у меморандумі Тимчасовому урядові 13 . ХІ . 1917 р . висловився проти призначення К . Василенка комісаром Києва без порозуміння із секретаріатом і не визнавав такого призначення . У січні 1918 р . К . Василенко вийшов із РСДРП ( меншовиків ) і відійшов від політичної діяльності . У 1922 — 1923 рр . був постійним співробітником Комісії звичаєвого права ВУАН .
У 1923 р . К . Василенка було заарештовано у сфальсифікованій справі « Київського обласного центру дій ». В ув ’ язненні він працював діловодом центральної амбулаторії при лікарні виправних трудових установ м . Києва ( 1925 — 1929 ), на засланні — рахівником колгоспу ( 1930 — 1931 ) та міжрайонної контори « Союзм ’ ясо » ( 1931 — 1932 ), головним бухгалтером бучанських цегелень ( з 1933 р .).
У 1937 р . його заарештовано вдруге і 1938 р . розстріляно . За іншими даними , К . Василенка розстріляно у Вінниці 1941 р .
ОАСИЛЕНКО Микола Прокопович ( 2 . II . 1866 , с . Есмань Глухівського ■^пов . Чернігівської губ . — З . Х . 1935 , Київ ) — громадсько-державний і педагогічний діяч , історик держави і права , дійсний член і президент ВУАН ; член Центральної Ради , голова Ради Міністрів , міністр закордонних справ і народної освіти Української Держави .
Народився в сім ’ ї дрібного службовця . Після закінчення прогімназії в Глухові та Полтавської гімназії навчався на історично-філологічному факультеті Дерптського університету . 1890 р . захистив наукову працю « Критичний огляд літератури із історії земських соборів » і одержав звання кандидата російської історії . У Києві вдосконалював фахові знання , відвідуючи лекції професорів університету В . Антоновича , В . Іконникова , О . Лазаревського та ін ., друкував наукові статті у журналі « Киевская старина ». У 1893 — 1894 рр . з ’ явились перші грунтовні наукові праці М . Василенка , зокрема монографія « Сервітути і сервітутне питання у Південно-Західному краї ». З 1890-х рр . працював в Історичному товаристві Нестора-літописця ( з 1919 р . — голова товариства ), в Архіві давніх актів , був співредактором часопису « Киевская старина ». Працював викладачем історії у київських гімназіях , протягом 1903 — 1905 рр . — в Київському губернському статистичному комітеті . Був членом Київської старої громади , інших громадських
71