Не менш успішною була й політична кар ’ єра М . Біляшівського . На виборах до І Державної Думи ( 1906 ) він одержав мандат від Київщини і , за словами С . Єфремова , « зайняв у Думі місце серед членів конституційно-демократичної партії , але не був правовірним « кадетом ». Газета « Громадська думка » писала : « Наукова і громадська діяльність Миколи Федотовича була присвячена рідному краєві . Будучи свідомим і із роду українцем , М . Ф . буде обстоювати в Думі українську школу , суд , автономію України ». І так було насправді . Увійшовши до української фракції в 1 Державній Думі , М . Біляшівський був обраний членом президії фракції разом із І . Шрагом , В . Шеметом , П . Чижевським . Він входив також до фракції автономістів-федералістів . О . Лотоцький у своїх спогадах писав про М . Біляшівського : « Як людина високої інтелігенції , був він дуже корисний у фракції , де переважав контингент селянський , що потребував інтелігентного проводу ». Він друкувався в тижневику української фракції « Украинский вестник », що виходив російською мовою , і в газеті « Рідна справа — Думські вісті », яку видавала українська фракція в II Державній Думі .
У 1914 р . М . Біляшівський став членом комітету Всеросійського союзу міст Південно-Західного фронту . Був призначений Російською академією наук до Галичини і Буковини уповноваженим з охорони пам ’ яток культури . С . Єфремов згадував , що на цій посаді « Біляшівський багато праці положив на те , щоб полегшити долю тим , кого війна позбавила звичних умов праці , та й самого існування ». Пам ’ яткою цієї його роботи лишилося видання « Народне мистецтво Галичини й Буковини » ( 1919 ), в якому автор не лише знайомить Наддніпрянську Україну із мистецтвом Західної України , а й розповідає у вступній статті про трагедію , яку пережили українці під час окупації царською армією земель Галичини і Буковини , про допомогу населенню діячами Всеросійського союзу міст і , врешті-решт , про збирання пам ’ яток культури та студії в царині народного мистецтва .
На Всеукраїнському національному конгресі ( 6 — 8 . IV . 1917 ) М . Біляшівського було обрано членом Центральної Ради від Київської губернії ( територіальне представництво ). Він був членом УПСР .
1 жовтня 1917 р . М . Біляшівський був призначений головою відділу охорони пам ’ яток старовини й мистецтва . На цій посаді у 1917 — 1918 рр . розробив плани вивчення та розвитку народних промислів , проект закону про охорону історичнокультурної спадщини України ( Див .: Біляшівський М . Справа українського мистецтва .— Шлях .— 1918 .— Ч . 1 ). Уперше в Україні комітет охорони пам ’ яток запровадив реєстрацію всіх наявних архітектурних пам ’ яток . Були розроблені заходи для реставрації Андріївської церкви і Софійського собору , що постраждали під час обстрілу Києва військом М . Муравйова в січні 1918 р . М . Біляшівський підготував цикл лекцій « Музеї та їх науково-просвітнє значення », а 1918 р . видав брошуру « Наші національні скарби ». Був одним із фундаторів Українського національного театру , Українського етнографічного товариства , входив до складу організаційного комітету для створення Української академії мистецтв ( з 1918 р . — її почесний член ). У 1919 р . М . Біляшівського було обрано дійсним членом ( академіком ) УАН . Він очолював в академії Кафедру археології та Етнографічну комісію .
Похований у Каневі .
69