У науковому доробку В . Біднова — дослідження із історії церкви та освіти в Україні , Запорізької Січі , історіографічні розвідки , біографічні нариси тощо . Видатніша наукова праця — « Православная церковь в Польше и Литве » ( 1908 ).
ІГ ІЛЯШІВСЬКИЙ Микола Федотович ( 12 . X . 1867 , Умань — 21 . IV . 1926 , ■^Київ ) — громадський діяч , учений-археолог , мистецтвознавець , дійсний член ВУАН ; член Центральної Ради , голова комітету охорони пам ’ яток старовини Генерального секретарства ( міністерства ) освіти УНР .
Народився в сім ’ ї священика . У 1885 р . закінчив 2-у Київську гімназію . Вищу освіту здобув на юридичних факультетах Київського та Новоросійського університетів . Ще за студентських років під керівництвом В . Антоновича брав участь в археологічних експедиціях . Археологія , етнографія , народне мистецтво стали об ’ єктами його наукових студій . У 1891 — 1892 рр . М . Біляшівський організував розкопки літописного міста Роденя на Княжій горі біля Канева . Академік О . Новицький зазначав , що « для феодальної Київщини Родня по захованості своїй мала таке ж значення , як Ольвія для торговельних держав класичного світу ». Після закінчення юридичного факультету ( 1891 ) та піврічної роботи в суді М . Біляшівський назавжди відмовився від судової кар ’ єри . У 1892 р . він слухав лекції з антропології та первісної культури , остеології та геології на природничому факультеті Московського університету . Деякий час служив у Московському архіві , а згодом працював завідувачем архіву фінансового управління Царства Польського при Варшавській казенній палаті . Повернувшись до Києва , працював бібліотекарем в Політехнічному інституті . 1902 р . став директором Київського міського художньо-промислового і наукового музею , заснованого за його участю . На цій посаді залишався до 1923 р .
М . Біляшівський досліджував археологічні пам ’ ятки на території України від доби неоліту до раннього середньовіччя . Загальнонаціонального значення набуло його багаторічне обстеження традиційної побутової культури і професійного мистецтва України XV — XX ст . Він зібрав та записав велику кількість народних пісень , загадок , прислів ’ їв , переказів , легенд , вертепів тощо ; уклав українськоросійські діалектні словники волинських говірок ; розшукував й збирав рукописи та мистецьку спадщину Т . Шевченка . Учений був одним із найбільших популяризаторів української культури та організатором музейних закладів . Зокрема , в 1890-х рр . в Городку біля Рівного разом із Ф . Штейнгелем створив перший історично-етнографічний музей Волині . Багато сил він віддавав Київському міському художньо-промисловому і науковому музею , де під його орудою не припинявся процес збирання , комплектування й вивчення експонатів , а також влаштовувались виставки народних промислів ( 1906 , 1911 , 1912 , 1923 ).
Запрошений 1888 р . редакцією журналу « Киевская старина » до співробітництва , М . Біляшівський редагував збірник-додаток до журналу . Протягом 1899 — 1905 рр . власними силами видавав і редагував перший в Україні спеціалізований науковий журнал « Археологическая летопись Юга России », був членом багатьох наукових товариств , зокрема Історичного товариства Нестора-літописця , Московського археологічного та нумізматичного , Наукового товариства ім . Т . Шевченка у Львові , Українського наукового товариства в Києві . Його науковий доробок обіймає близько 70 наукових розвідок і 300 повідомлень , рецензій , заміток тощо .
68