Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 62

ідеї, глибокою вірою, переконанням в остаточну перемогу ідеї української держав­ ності, тобто харизматичний лідер. Саме таким і був Симон Петлюра. Питання про харизматичність С. Петлюри залишається нерозробленим ук­ раїнською історіографією. Маємо цілу низку фактів, які свідчать про сильну особистість Головного Отамана. Скажімо, в грудні 1917 р., не одержавши підтримки голови Центральної Ради та голови Генерального Секретаріату у формуванні сердюцьких дивізій як ядра майбутньої української армії, С. Петлюра подав у відставку з посади генерального секретаря, відійшов від діяльності уряду УНР, отже, не мав моральної відповідальності за поразку воєнної кампанії взимку 1918 р. До того ж створений ним Гайдамацький кіш Слобідської України показав себе однією із найбоєздатніших частин. У січні 1918 р. соціал-демократ С. Пет­ люра бере на себе керівництво придушенням більшовицького повстання в Києві. У травні 1918 р. як голова Київського губернського земства та Всеукраїнського союзу земств С. Петлюра мав мужність публічно висловити німецькому послові в Україні барону Мумму протест із приводу масових арештів та переслідувань, які здійснювались гетьманською й окупаційною владами проти громадського активу. Політична активність спричинилася влітку 1918 р. до арешту й тюремного ув’язнення С. Петлюри, але, щойно залишивши камеру, він взявся до підготовки повстання, проголосив себе Головним Отаманом. у Про оптимізм і віру С. Петлюри говорено не один раз, та майже завжди мемуаристи, мов змовившись, одразу ж наголошують на вмінні Петлюри передати свою віру та оптимізм навколишнім, не тільки легко спілкуватися з малознайо­ мими людьми, насамперед солдатами і старшинами, на передовій, але й надихну­ ти їх до переможного бою. Це цілком очевидна риса харизматика, як і вміння простотою мови, одягу і такого іншого дати навколишнім можливість впізнати себе в лідері, а відтак ще більше довіритися йому. С. Петлюра досконало володів цим мистецтвом. Точніше буде сказати, що таке вміння було його іманентною особливістю. «Він майже весь час проводив на фронті і дуже часто сам, без жодної охорони, їздив на позицію, де підбадьорював вояків своїми простими, повними глибокої віри в перемогу розмовами із ними, — згадував В. Прохода. — Незважаючи на дуже несприятливу ситуацію на фронті, Петлюра на всіх робив враження якоїсь веселої бадьорості. Побачивши батька Петлюру, той вояк, що може перед хвилиною тяжко нарікав на свої страждання, зразу ж про них забував. Здавалося, що вони вже минули і що знесилений організм набрався свіжих сил для нових переживань... Петлюра був вождь, зв’язаний з духом нації, з її землею. Він відчував те, чого не могли передбачити інші політики. Характерною рисою його вдачі був творчий оптимізм. Він бачив лише майбутню Україну, боротись за яку закликав до останньої краплі крові». У спогадах сучасників та соратників можна знайти немало згадок і про те, що Петлюра був надзвичайно лагідною, людяною і толерантною людиною. Ці загалом чудові людські якості негативно позначались на його харизмі. Найвдалішу синтетичну характеристику С. Петлюри подибуємо в М. Ковалевського, який добре знав Головного Отамана. «Симон Петлюра мав усі дані, щоб стати провідником нації, — писав М. Ковалевський. — Однак йому бракувало того великого масштабу, який відзначав революційну вдачу великого гетьмана Богда­ на. Йому бракувало того широкого степового розмаху і безоглядності, з якою наші великі гетьмани не раз ішли на кров і руїну для осягнення вищої мети. Він занадто був перейнятий новочасним гуманізмом, щоб піти слідами гетьманів. І в цьому, може, полягала трагедія Симона Петлюри. Цю безоглядність, яка завжди в’яжеться з жорстокістю, виявили наші історичні вороги і їх ватажки». 61