публічним політиком , а його ім ’ я — одним із символів українського національновизвольного руху . « Перший раз я почув Симона Петлюру як промовця до військових мас на Першому військовому з ’ їзді , — згадував В . Кедровський . — Враження від промови Петлюри лишилося колосальне . У кожному його слові чулася щирість , якась захоплююча задушевність та глибока віра в перемогу тих ідей , які він проголошував . Тоді ж , в тому захопленні , із яким з ’ їзд слухав промовця , а потім в тому зриві овацій та окликах « Слава », якими було вкрито промову його , відразу було видно , що одиноким вождем українського вояцтва є Симон Петлюра ».
На військовому з ’ їзді С . Петлюра був обраний до складу Українського генерального військового комітету , став його головою . А вже 9 травня 1917 р . С . Петлюра вперше брав участь у роботі Центральної Ради , обговорював на Третіх Загальних зборах питання відрядження до Тимчасового уряду української делегації . Політична воля С . Петлюри , його організаційні здібності , відданість українській справі виразно виявилися в процесі підготовки і проведення II Всеукраїнського військового з ’ їзду ( 5 — 10 . VI ). З ’ їзд відбувся всупереч забороні військового міністра Росії О . Керенського . На з ’ їзді С . Петлюра виступив з доповіддю про структуру і завдання УГВК . Трохи згодом , 15 . VI . 1917 р ., він був обраний Комітетом Центральної Ради до складу Генерального Секретаріату , в якому посів місце генерального секретаря військових справ . Як і в УГВК , так і в Генеральному секретарстві військових справ головним завданням С . Петлюри була українізація військових частин . Вона здійснювалася надзвичайно повільно , натрапляючи повсякчас на перепони в російському міністерстві . На початку вересня 1917 р . С . Петлюра на чолі української делегації прибув до ставки верховного головнокомандуючого російської армії . Внаслідок переговорів з О . Керенським було досягнуто домовленості про українізацію 15 піхотних дивізій . Проте здійснити українізацію в повному обсязі не вдалось .
Військова діяльність С . Петлюри активізувалась у листопаді 1917 р . Після падіння Тимчасового уряду він знову обійняв посаду генерального секретаря військових справ *. С . Петлюра прагнув не допустити остаточного розвалу армії , анархії в її лавах , вживав заходів для забезпечення фронту військовим спорядженням , продовольством , налагоджував контакти з командувачами Південно- Західного та Румунського фронтів , організував штаб при Генеральному секретарстві військових справ . Уповноважений урядом УНР , С . Петлюра 11 . XI . 1917 р . звернувся до всіх українців на фронті « з проханням і приказом твердо стояти в цей небезпечний час на сторожі фронту і порядку ,... не допускати братання і перемир ’ я ». С . Петлюра виступив ініціатором об ’ єднання Румунського та Південно-Західного фронтів у єдиний Український фронт і водночас підготував план роззброєння пробільшовицьких частин в Києві та на решті території України . Водночас із турботами про збереження боєздатності старої армії та її реорганізацію він багато зусиль докладав до оборони України від більшовицької агресії , неодноразово інформував Генеральний Секретаріат про зростання більшовицької небезпеки . На засіданні 15 . ХІІ . 1917 р . С . Петлюра звернувся до українського уряду із вимогою остаточно визначитись , « чи воюємо ми , чи ні » з більшовиками . Генеральні секретарі В . Єщенко і М . Шаповал підтримали С . Петлюру , тоді як В . Винниченко вважав , що « раніше треба запитати Совіта народних
« Тимчасовою інструкцією Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду », ухваленою 4 . VIII . 1917 р ., посада генерального секретаря із військових справ скасовувалася , як і ряд інших секретарств . Центральна Рада поновила ці секретарства 1 . XI . 1917 р .
57