ская жизнь » ( 1912 — 1917 ). Трансформації , що відбулися з С . Петлюрою , вразили С . Єфремова : « Коли я встрівся із ним уже 1912 року в редакції « Украинской жизни », я не пізнав колишнього Симона : виріс , споважнів , розвинувся , занехаяв свої колишні витівки ». Якісно змінився не лише сам С . Петлюра , а й його журналістський доробок . У публіцистичних статтях Петлюри , надрукованих в « Украинской жизни », національне переважає класове . Така обставина була пов ’ язана не лише із характером журналу . У статті « І . Франко — поет національної честі » до великого українського поета , мислителя , який сам еволюціонував від радикального до національного діяча , С . Петлюра підійшов з мірками тільки національними . Він писав , що творчість І . Франка його цікавить з « громадсько-національного погляду », « національної честі і національної гідности ». Для С . Петлюри Франко насамперед народний співець , і автор солідаризується із думкою поета про те , що « ніколи не слід зневірюватись в народі ».
Визначаючи позицію І . Франка в українському соціально-політичному житті , С . Петлюра дійшов важливого висновку : « Все поверхове , формальне , нечесне і деморалізуюче в національному патріотизмі , все далеке від непідкупної любови до рідного народу , що заважає цій щирій любові розлитися по національному організмові , запліднивши його сили , — все це знаходить в особі І . Франка ворога , борця й протестанта . Франків протест має подвійний характер . У громадсько-поетичній проповіді поет має на увазі : 1 ) реального ворога , частково історичного , частково сучасного , що його насильство сковувало й сковує розвиток українського народу , і 2 ) ворога , що затаївся в колективній душі українській в здавен понівеченому історією національному « я », який ще небезпечніший , ніж перший ». Автор не просто констатує певну істину , а глибоко переймається із позицією І . Франка , робить її власним політичним кредо .
Для С . Петлюри Франко — борець і пророк , інтелектуальний лідер народу , віра якого в невичерпні сили української нації переконує , що « невільничі риси в рідному народі , хоч і довго живуть і виявляються протягом сторіч , але все-таки колись мусять поступитися перед своїм антиподом ». Франко , на думку Петлюри , не спускається до потурання національній стихії , часто рабській , а має особливу здатність звертатись до почуття національної гідності і честі . Слово поета « б ’ є як батіг і очищає як каяття ».
Отже , відбувається сублімація життєвих установок журналіста та його великого героя , яка допомагає С . Петлюрі скоригувати своє місце в суспільному житті , співвіднести і поєднати особисте « я » не із окремою політичною партією чи навіїь класом , а із долею рідного народу . І , виявляється , що то набагато вагоміша позиція . Окрім того настає розуміння , що потрібним народові можна стати , лише піднявшись над загалом і скерувавши його в потрібному напрямі . Отож автор статті замислюється над питанням про внутрішній зв ’ язок особистості із народом , доходить висновку , що особистість мусить бути виразником інтересів народу і водночас іманентним носієм його колективного « я ».
Із пересічного бухгалтера * і журналіста С . Петлюра на час Першої світової війни , за свідченням М . Грушевського , перетворився на визначного провідника московської української громади . Ще яскравішу , можна сказати — пророчу , характеристику за того часу дала йому людина прихильна , але стороння для українського руху . « Українці самі не знають , кого вони мають серед себе . Вони
Восени 1908 р . скрутні матеріальні обставини змусили С . Петлюру переїхати до Петербурга , де він знайшов пристойно оплачувану роботу бухгалтера в транспортному товаристві , бухгалтером деякий час він працював і в Москві , до якої перебрався , за одними свідченнями , 1909 , за іншими — 1911 р .
55