Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 55

вирішила видавати в Києві . Перше число газети побачило світ у травні 1907 р . С . Петлюра значився у складі її редколегії , а із вересня — офіційним редактором . З другого числа на сторінках газети з ’ являється безліч великих і малих матеріалів , підготовлених С . Петлюрою . Соціал-демократичний світогляд автора цих матеріалів не викликає сумнівів . М . Садовський , чи спересердя , чи із притаманною українському гумору іронією , охрестив С . Петлюру за часів редагування « Слова » « новим українським Марксом ». Ймовірною причиною колючої іронії могла бути передмова С . Петлюри до видання українського перекладу п ’ єси Чирикова « Євреї ». У передмові під назвою « Уваги про завдання українського театру » її автор дорікав тогочасній українській драматургії за те , що вона пронизана буржуазним народолюбством і зовсім байдужа до класової боротьби та соціальних конфліктів . На думку С . Петлюри , справжній драматург « мусить бути арфою , на якій виграє ураган тієї боротьби , ... що теж є нічим іншим як поетичною інтерпретацією основної тези Комуністичного Маніфесту Маркса і Енгельса ». С . Петлюра мріє , « щоб українська драма стала драмою боротьби , соціальних катастроф , революційних конфліктів ». Звернемо увагу й на статтю « Українські катедри і український пролетаріат », опубліковану у вересні 1907 р . та написану із приводу того , що в деяких вищих навчальних закладах України під впливом революції почали читатися окремі українознавчі предмети . Автор наголошував на тому , як мусить ставитись до подібного явища український пролетаріат . Петлюра відповів на поставлене запитання так : « Не будемо піддаватися особливим ілюзіям і радощам із приводу того , що той чи інший професор почав викладати науку , хоч би і заборонену досі , по предметах українознавства . Адже діти українського робітника або бідного селянина не почують її , адже ж їм всім заказані всі втіхи до неї ! Нове слово про Україну будуть слухати тільки діти заможних людей , діти буржуазії . Та й те ще треба згадати , що ця наука , хоч би й українська , все ж буде буржуазна і не стане вона ні навчати , ні освітлювати всіх явищ життя із того погляду , яким дивиться на нього свідомий пролетаріат , себто з погляду наукового соціалізму !»
Але й національне живе в Петлюрі та потребує сатисфакції . Тож далі автор говорить про те , що висловлена ним сентенція правильна лише на перший погляд : « Не маючи своєї власної школи , своїх національних інституцій , геній пригнобленої нації нидіє , йому насильно підрізують крила , а сама нація йде до денаціоналізації ». Який же вихід із такої ситуації ? На думку Петлюри , пролетаріат пригнобленої нації « не обмежує цієї боротьби , як націоналісти , однією тільки боротьбою за національні права , а повстає проти капіталістичного ладу , який між іншими формами гніту для свого добробуту вимагає і гніту над недержавними націями ».
Такий дуалізм політичних орієнтирів був надзвичайно характерний для більшості тогочасних українських революційних діячів . Симон Петлюра — переконливий взірець еволюції соціал-демократичного діяча революційного напрямку до діяча національно-державного . Саме внаслідок такої еволюції й стала можливою його історична роль , яку він зіграв як Головний Отаман війська УНР та голова Директорії .
Після поразки революції 1905 — 1907 рр ., за подальшого десятиліття , С . Петлюра пережив період глибокого внутрішнього осмислення суспільних процесів , що зумовило вагомі світоглядні зміни , розширило його освітній , культурний і політичний кругозір , змінило його масштаби громадсько-політичної діяльності . Зрушення ті стали помітними вже напередодні Першої світової війни , коли С . Петлюра разом із О . Саліковським заходилися видавати в Москві журнал « Украин-
54