здібності , просив пожаліти старого батька , покаятись , кинути свої « заблуждения ». На ті напучування учень відповів , що « певен свого шляху » і що йому « ідеї дорожчі за родинні відносини ».
То був характерний для того часу тип поведінки . Тих , які наприкінці XIX — на початку XX ст . увійшли до революційного кола , важко було із нього вирвати простими умовляннями .
Улітку 1901 р . уже виключений із семінарії С . Петлюра брав участь у Всеукраїнському студентському з ’ їзді , що відбувся у Полтаві . Навесні 1902 р . він був одним із організаторів виступу учнів семінарії , які вимагали скасувати систему шпигунства , звільнити наглядачів , змінити програму , ввести до неї українознавчі предмети . Тієї самої весни , коли під упливом агітації РУП Полтавщину охопив могутній селянський рух , що супроводжувався захопленням поміщицької землі , худоби , реманенту , розгромом маєтків , полтавська жандармерія зафіксувала виїзди С . Петлюри та його друзів до сіл губернії з метою агітації та порушила кримінальну справу . Рятуючись від неминучого арешту , С . Петлюра разом із приятелем та ідейним однодумцем П . Понятенком восени 1902 р . виїхав на Кубань . Зовсім недовго він жив із приватних уроків , які давав у Катеринодарі , а потім знайшов працю в експедиції члена-кореспондента Російської АН Ф . Щербини , який займався впорядкуванням архівів Кубанського козацтва . За свідченнями Ф . Щербини , дуже швидко з ’ ясувалося , що наймолодший серед членів експедиції С . Петлюра виявився найкваліфікованішим співробітником , який найліпше знав історію запорозького козацтва та України . Особливо його захопили архівні справи , пов ’ язані із персидським бунтом чорноморських козаків та їх керівником Ф . Дикуном . У спогадах про С . Петлюру Ф . Щербина висловлював здогад , що та історична постать закинула патріотичну іскру в палку душу полтавського юнака та правила йому за приклад , духовно підтримуючи в боротьбі за народ . У приватних розмовах із Щербиною С . Петлюра не приховував власних політичних поглядів , говорив про неминучість революції , вважав , що треба спрямувати всі зусилля на те , щоб її наблизити . І на Кубані С . Петлюра не полишав революційної діяльності . Разом із П . Понятенком , М . Ткаченком , С . Ерастовим , К . Безкровним він заснував там осередок РУП — Чорноморську вільну громаду , яка розгорнула практичну діяльність . У грудні 1903 р . С . Петлюру разом із П . Понятенком арештували . До березня 1904 р . він був ув ’ язнений , а потім випущений під грошову заставу , яку вніс батько , продавши останню десятину лісу .
С . Петлюра повернувся в Україну , недовго перебував у Києві , де близько зійшовся з М . Поршем , а восени 1904 р . з паспортом на ім ’ я С . Тагона виїхав до Львова , де тоді містився Закордонний комітет РУП та видавався партійний часопис « Праця ». У грудні 1904 р . С . Петлюра взяв участь у конференції РУП , яку спочатку планувалося провести як з ’ їзд партії та схвалити на ньому партійну програму . Під час конференції частина делегатів заявила про своє бажання об ’ єднатися із РСДРП , інша , більша , обстоювала потребу збереження самостійної партії . До останньої належав С . Петлюра , який неодноразово брав слово у гострих дискусіях . Проте розбіжності виявилися настільки великими , що подолати дискусіями їх не вдалося . Партія розкололась , меншість , що її залишила , створила Українську соціал-демократичну спілку , яка увійшла до РСДРП . Проте одним розколом розбіжності в РУП не були подолані . Протягом 1905 р . в ній точилася дискусія навколо національного питання . Основоположник РУП Д . Антонович оголосив національне питання неіснуючим , йому опонував М . Порш , який доводив потребу для РУП власної національної платформи . Послідовним прибіч
52