був одним із співзасновників Київського Іонівського скиту , помер ієромонахом . Якщо згадати , що з родини Петлюр вийшов майбутній патріарх УАПЦ Мстислав Скрипник ( син сестри Симона Петлюри Мар ’ яни ), то неважко збагнути , що в ній тісно переплелися та поріднилися козацька й православна традиції , які становили основу української народної культури . Життя сім ’ ї було пронизане цією культурою . Українська мова , казка , пісня , одяг , страви , свята , звичаї становили ту духовно-побутову атмосферу , в якій виростали діти . Українська стихія виходила далеко за межі родинного гнізда , панувала в передмісті і в самій Полтаві . На відміну від українських великих промислових центрів , помітно зрусифікованих , Полтава зберігала українське обличчя . Тут , як відзначав відомий історик В . Січинський , « навіть у часи найлютішої російської неволі збереглася народна свідомість , передовсім у зовнішніх виявах та етнографічних ознаках , і коли інші міста Придніпровської України протягом XIX століття швидко обмоскалювалися , — Полтава гідно боронилася проти чужих впливів ... Полтавська хата , полтавський одяг , полтавська вишивка , полтавські страви , полтавські мистецькі вироби , все вважалося за найкращі , найчистіші , найбільш українські ». Мабуть , невипадково Полтава й Полтавщина дали українській політиці , науці , культурі і літературі стількох видатних діячів .
Діти Василя Петлюри не могли похвалитися сімейними статками , але пишалися своїм козацьким родоводом , були завзятими шанувальниками народної пісні , любов до якої прищепила їм мати .
Із особливою силою співочий талант Петлюри розкрився в Полтавській духовній семінарії , до якої він вступив 1895 р ., попередньо отримавши початкову освіту чи то в церковнопарафіяльній школі , чи то в земському училищі .
Незважаючи на русифікаторську політику — основу імперської освітньої системи , Полтавська бурса перебувала під впливом української культури . Пояснювалось це контингентом її учнів , здебільшого вихідців із Полтавщини , а також симпатіями до української культури окремих викладачів . Зокрема , вчитель церковного співу І . Ризенко сприяв поширенню українофільства . Завдяки йому учнівський хор семінарії виконував безліч українських пісень . Петлюра був одним із найактивніших учасників учнівського хору , він не лише співав , але й грав на скрипці , а в старших класах намагався диригувати . Із хором була пов ’ язана історія його виключення із семінарії . До Полтави 1901 р . приїхав видатний український композитор М . Лисенко . С . Петлюра , навчаючись тоді у випускному класі , запросив його від імені групи семінаристів послухати , як вони співають заборонену Лисенкову кантату « Б ’ ють пороги ». Коли про запрошення довідався ректор І . Пічета , між ним , М . Лисенком та С . Петлюрою стався інцидент , внаслідок якого Петлюра був виключений з семінарії з « вовчим білетом », який перекреслював будь-які можливості продовження освіти в Росії .
Чому ж таким суворим і не відповідним провині було рішення ректора ? Думається , то була нагода позбутися учня , який на той час уславився не лише співочою , а й політичною діяльністю . Як згадував П . Капельгородський , у старших класах С . Петлюра « був найактивнішим із семінарських крамольників », « провідником українського руху », і до того ж належав до таємної соціал-демократичної організації . То була полтавська громада РУП . За жандармськими даними , до неї належало понад два десятки семінаристів , серед яких С . Петлюра був помітною постаттю . Саме політична діяльність і була головною причиною виключення з семінарії , та ще й із « вовчим білетом ». До такого висновку спонукають і спогади В . Короліва-Старого . Він згадував , що перед виключенням із С . Петлюрою мав розмову ректор семінарії — архієрей Іларіон , який вихваляв учневі
51