котрі краще й повніше відгукуються на його суттєві інтереси в економічній галузі ... За умов , коли б представництво економічних інтересів українського народу і керівництво ним перейшло цілком у чужі руки , довелося б поставити хрест на українському народі як самоусвідомлюючій себе нації ». Можна припустити , що названа праця свідчила про світоглядну еволюцію С . Єфремова , як і чималої частини поступової української інтелігенції , в бік соціалізму . Ця еволюція тривала до 1917 р . Одним із її етапів можна вважати співпрацю С . Єфремова під час Першої світової війни із нелегальною газетою українських есерів « Боротьба », його участь у підготовці проекту « Програми партії українських с . -р .». Остаточно вона завершилася створенням Української партії соціалістів-федералістів .
Водночас С . Єфремов залишався на традиційних національно-культурницьких позиціях , виступав за поступовість і поміркованість політичних методів боротьби , їх легальність , уникнення конфліктів із владою . Логічним наслідком такої тактики стало відновлення 1908 р . діяльності Всеукраїнської загальної організації під назвою Товариство українських поступовців . С . Єфремов був одним із керівників ТУП .
Під час Першої світової війни , після того як царська влада заборонила видання « Ради », С . Єфремов потрапив у складне матеріальне становище . Щоб якось зводити кінці з кінцями , йому довелося писати до часописів : петербурзького « Голос минувшего », московського « Украинская жизнь ».
До світової війни С . Єфремов , як і більшість його однодумців з Товариства українських поступовців , ставився з осудом і водночас займав нейтральну позицію стосовно воюючих сторін . Одначе з розвитком воєнних дій позиція його почала змінюватись , що виявилось у підготовленій ним від імені ТУП декларації « Наша позиція » та оприлюдненій наприкінці 1916 р . У декларації говорилося , що війна для українського народу перетворилась на національну трагедію . Українці були роз ’ єднані двома ворогуючими сторонами , а їхня територія стала одним із театрів кривавих воєнних дій . Особливе обурення Є . Єфремова викликала українофобська політика російської адміністрації в окупованій Галичині . « Війна для українського народу стала сущим упирем , що виссав усі життьові соки краю ; важенна колісниця історії ще раз переїхала живе його тіло ..., — говорилося у декларації . — Що ж дістав за це стражденний народ і знедолений край ? Знищення всіх культурних вартостей — свідоме знищення ; руйнування , знов же цілком свідоме , економічного добробуту , десятки тисяч ув ’ язнених і засланих у сніги й тайги сибірські , сотні тисяч силоміццю зігнаних із рідних осель « біженців », безмежну низку репресій і заборон , знущання й насильство — ось що дає доволі промовисту відповідь на поставлене питання ... Це особовий рахунок українського народу , що він дістав од російського правительства задовго ще до останніх подій , але під час війни надзвичайно збільшений і наново збагачений на факти того ж таки змісту ».
Є . Єфремов висловився за негайне припинення війни та демократизацію суспільного життя . Його політичне кредо : боротьба « за демократичну автономію України , гарантовану такою ж федерацією рівноправних народів ». 22.1.1917 р . Єфремов від імені ТУП звернувся із листом до президента США В . Вільсона , в якому палко підтримав ноту американського президента від 18 . ХІІ . 1916 р . про принципи завершення війни і , зокрема , про реалізацію права націй на самовизначення . С . Єфремов висловив сподівання , « що грядущий слідом за великою війною час принесе справжній мир , нефальшовану волю й справедливість і мовчазним масам народнім , і всім — великим і малим — націям , і кожній поодинокій особі людській , і цілій загалом людськості ».
47