лянською , І . Франком , Лесею Українкою , Г . Хоткевичем . Загалом Є . Єфремов мав складний характер , був незручною у спілкуванні людиною , важко поступався власними принципами , і це зумовлювало часті конфлікти його із іншими українськими діячами . Нерівними були його стосунки із В . Винниченком , М . Грушевським і навіть Є . Чикаленком .
Ідеї , закладені в статті4 « В поисках новой красоти », були більше ніж літературознавчими поглядами , за ними простежувалося світоглядне , політичне кредо С . Єфремова . Він скептично ставився до модерних західних політичних течій , зокрема марксизму , не вірив у бунти й революцію , натомість був переконаний , що суспільний поступ можливий лише внаслідок культурницької діяльності , піднесення рівня національної культури та культурного рівня мас . С . Єфремов стримано сприйняв заснування РУП , яка діяла на соціал-демократичних засадах , але доклав зусиль для перетворення Всеукраїнської загальної організації на політичну партію . Восени 1904 р . на основі ВУЗО було створено Українську демократичну партію . С . Єфремов був обраний до ради УДП . Проте партія виявилась доволі аморфною і недієздатною . Не . проіснувавши й року , УДП розкололася . Ліва частина партії , до якої належав С . Єфремов , створила Українську радикальну партію . Зрештою , наприкінці 1905 р . обидві партії об ’ єдналися в Українську демократично-радикальну партію , яка ставила собі за мету перетворення Росії на конституційну демократичну децентралізовану країну із забезпеченням кожному народові , що її населяв , автономії із правом місцевого крайового законодавства .
У 1905 p . С . Єфремов написав кілька політичних брошур : « Як визволитись з бідності робочим людям ?», « Як люде прав собі добувають », « Як цар людей дурить », був автором першої в Наддніпрянській Україні україномовної газетної публікації в « Киевских откликах » — статті « Чи буде суд ?».
Того самого року увійшов до складу редакційної колегії часопису « Громадська думка », наприкінці грудня 1905 р . був арештований і тривалий час відсидів у Лук ’ янівській в ’ язниці як політичний в ’ язень . Згодом постійно працював у газеті « Рада ».
Революція 1905 — 1907 pp . ще більше переконала Є . Єфремова у безперспективності революційних методів , він дедалі більше переконується , що « боротьба низів соціальної піраміди за краще майбутнє — у більшості завдає їм шкоди ».
Після поразки революції українські політичні партії перебували у стані цілковитої кризи , фактично припинили свою діяльність . Є . Єфремов одним із перших почав говорити про уроки революції для українського руху . У 1908 р . на сторінках часопису « Русское богатство » він опублікував огляд « Из общественной жизни на У крайнє », в якому аналізував суспільне життя на Україні за останні кілька років . Автор констатував , що серед українських партій так і не з ’ явилося справжнього виразника інтересів більшості українського народу — селянства . Він вважав доконечною потребу створення в майбутньому нової соціалістичної партії , яка б репрезентувала інтереси трудящих , передусім селянства . Він відзначив , що політичне українство мало звертало уваги на економічні інтереси народу , віддаючи перевагу національно-культурній діяльності . Не применшуючи значення останньої , автор звертав увагу політичних соратників на ту обставину , що нехтування економічними проблемами може в майбутньому зіграти із українськими політичними силами злий жарт . « У важку епоху перелому , коли руйнується старий світогляд , а на його уламках створюються основи нового , — український народ залишається без свого найближчого виразника і природного керівника та буде змушений йти за чужими в національному розумінні людьми ,
46