Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 46

із російського письменства та журналістики, тими своєрідними звичаями, які там
панували, й принадною особою самого хазяїна, що був найменше хазяїном у
власній квартирі. Із ранку до ночі там клекотом клекотіло життя, провадилися
розмови й змагання, читалися новинки українського й російського письменства,
лунали бадьорі співи, рішалася доля світів, прокладалися шляхи для рідного краю,
одбувалися скромні свята, як Шевченкові роковини*й ін.». На зібраннях громади
в квартирі Л. Скочковського С. Єфремов познайомився із провідними тогочасними
українськими діячами О. Кониським, В. Антоновичем, а також молодими М. Гру-
шевським, О. Лотоцьким, Г. Зіньківським. Він зачитується художніми творами
І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, А. Свидницького, політичною
публіцистикою М. Драгоманова. Під час навчання у семінарії С. Єфремов пробує
власні сили в красному письменстві, 1893 р. написавши перші твори українською
мовою. Через два роки у львівському журналі «Дзвінок» з ’являються його перші
оповідання.
На початку 1896 р. С. Єфремов змушений був залишити семінарію із
репутацією «политически неблагонадежного». Лише через рік йому вдалося
завершити середню освіту: він екстерном склав випускні іспити в 1-й Київській
гімназії. Того самого 1897 року став студентом юридичного факультету Київського
університету, де, зокрема, слухав лекції відомого українського історика й громад­
ського діяча В. Б. Антоновича. Водночас із студіюванням наук він поринув в
громадсько-політичну діяльність як член Київської старої громади. Улітку 1897 р.
був серед найактивніших творців Всеукраїнської загальної організації, у 1901 та
1903 рр. — членом її керівного органу — Ради, на з ’їздах ВУЗО виконував
обов’язки секретаря. Разом із В. Доманицьким, В. Дурдуківським, О. Лотоцьким,
Ф. Матушевським, В. Прокоповичем та В. Страшкевичем С. Єфремов створив
гурток молодих літераторів-публіцистів, яким опікувався О. Кониський. Дещо
пізніше цей гурток заснував видавництво «Вік» з метою друк у та популяризації
української літератури. За умов дії Емського указу то була надзвичайно важлива
для національного руху справа. З постанням видавництва «Вік», відзначав
С. Єфремов, «українська книжка починає топтати стежку і під сільську стріху, і
в господу інтелігентних людей». У 1902 р. видавництво випустило антологію
української літератури в трьох томах «Вік», укладену С. Єфремовим. До тритом­
ника він написав численні біографічні довідки про українських письменників.
Робота над антологією започаткувала його багаторічну роботу над підготовкою
фундаментальної «Історії українського письменства», перше та друге видання якої
вийшли друком 1911 р.
Після закінчення університету 1901 р. Є. Єфремов жив з літературно-
публіцистичної праці. Багато друкувався в українських і російських часописах,
активно співпрацював з редакціями «Киевской старины», «Літературно-наукового
вісника», «Записок Наукового товариства ім. Т. Шевченка», «Русского богатства»,
«Киевских откликов» та ін. На сторінках періодичної преси він виступав на захист
забороненого українського друкованого слова, як літературний критик знайомив
читачів зі станом української літератури. Особливий резонанс у суспільстві
спричинила опублікована в трьох номерах «Киевской старины» за 1902 р. велика
стаття Є. Єфремова «В поисках новой красоты». У цій автор виявив себе
прихильником реалістично-побутової літератури другої половини XIX ст. і висту­
пив проти модерних літературних течій. Він вважав, що на українському грунті
символізм і декадентство — шкідливі антинародні запозичення, тим часом як
поклик письменника не в інтелігентському снобізмі, а в служінні власному
народові. Стаття спричинилася до загострення стосунків С. Єфремова із О. Коби-
45