Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 43

економічним, політичним, міжнародним, державним і всяким іншим життям
величезної Росії».
У вересні 1920 р. В. Винниченко остаточно відмовився від співпраці з
більшовиками і виїхав до Австрії, не здогадуючись, що вже ніколи не побачить
рідної землі.
Хоча він і думав, що їде на Захід, геть обтрушуючи з себе порох політики, із
єдиною метою — взятись за свою справжню єдину справу — літературу, політика
ніяк не відпускала його та, очевидно, і він ще не вичерпав власних можливостей
політика.
У «Новій добі», яку й далі редагував, В. Винниченко розгорнув кампанію
боротьби із більшовизмом. У статтях «Лист до українських робітників і селян»,
«Не в усьому чесні із собою», «Справоздання з подорожі на Україну», «Революція
в небезпеці» він нещадно розвінчував диктаторську сутність «робітничо-селянсь­
кого» ладу. Публіцистичні виступи В. Винниченка мали гучний розголос серед
української еміграції і європейської громадськості та боляче дошкуляли більшови­
кам. А відтак V Всеукраїнський з ’їзд совєтів (25.11.—З.ІІІ.1921) спеціальною
резолюцією визнав В. Винниченка «ворогом народу» та поставив його «поза
законом».
Здавалося, що повернення В. Винниченка мало б консолідувати українську
еміграцію у її боротьбі з більшовизмом, проте дуже швидко з ’ясувалося, що
навколо В. Винниченка утворюється політичний вакуум. Ясна річ, що він не міг
співпрацювати із прихильниками С. Петлюри та П. Скоропадського, але не
вдалося досягти порозуміння і із М. Грушевським та очолюваною ним Закордон­
ною дел