демократичним принципам , надати розвиткові революційних подій конструктивного характеру . Це підтверджує і його виступ 5 грудня на Всеукраїнському з ’ їзді представників робітництва , вояцтва і селянства України , на якому він гостро критикував ленінський ультиматум Центральній Раді та більшовицьку політику : « Ми твердо взялися до будування відродженої Української держави . А це й не подобається більшовикам , от вони й розводяться про « буржуазність » Ради , бо не можуть одверто і чесно признатися , що борються як великороси ... Більшовики , захоплені ідеєю завести соціалізм , хоч Росія ще не дозріла до сього , хоч усі соціалісти добре знають , що соціалізм мусить прийти внаслідок розвитку капіталізму як плід розвитку продуктивних сил ... Ми , українські соціал-демократи , гадаємо , що заводити в себе такий лад — то значить тільки руйнувати край . Логічний і нормальний хід громадського розвитку мусить бути забезпечений надалі , а умови того — свободи !»
Забезпечення Україні вільного розвитку за конкретних умов кінця 1917 — початку 1918 р . В . Винниченко вбачав у проголошенні цілковитої суверенності УНР , що б порятувало Україну від велетенської хвилі руйнації й анархізму , яку в Росії після захоплення влади більшовиками вже більше ніщо не стримувало . В . Винниченко був одним із авторів IV Універсалу , 11 січня 1918 р . він голосував у Малій Раді за його схвалення . Того самого дня фракція українських есерів висловила недовіру урядові В . Винниченка . За декілька днів він склав повноваження голови Ради Народних Міністрів , передавши справи В . Голубовичу , а сам із дружиною виїхав з Києва .
Під час окупації України більшовиками В . Винниченко під чужим прізвищем перебував у Бердянську . І як митець , і як політик він пильно стежив за життям , намагався зрозуміти , що ховається за зовнішніми проявами революційної вакханалії , що творилася після окупації більшовиками України .
Ось що занотував В . Винниченко 10.11.1918 р .: « Що величезна більшість большевиків « не відають , що творять », про це ніякого сумніву не може бути ... Але керівники цих мас знають же , до чого вони прямують , вони свідомі своєї мети . Тисячі людських жертв , пролита кров , зруйноване життя десятків тисяч , факти самогубств , божевілля , руйнація господарської , політичної , звичайної машин , — це все серйозні факти , це не жарти , це такі вчинки , які роблять свідомо і ради певної мети , за яку вони дозволили собі все це допустити ... Невже вони так глибоко і твердо переконані , що в Росії цілком можлива соціальна революція й соціалістичний лад ?» Не маючи твердої відповіді на поставлене запитання , В . Винниченко намагався спростити ситуацію до боротьби бідних і багатих : « Основний факт той , що маси бідноти цілком вірять народним комісарам , що вони охоче йдуть за ними , що вся біднота є большевики , що народні комісари з ними , з біднотою , проти багатих , проти буржуазії . Чи вийде що , чи ні , чи виграє сама біднота від своєї влади й панування — це питання інше ».
Водночас із прагненням збагнути глобальну суть подій , які відбувалися , В . Винниченко почав дошукуватися відповіді на питання : а що , власне , за такої ситуації мусить робити він , людина , яка « ніколи не стояла за інтереси багатих , яка все життя поклала на ідею революції і соціалізму , але яка не вірила , що більшовицьким шляхом можна допомогти тим ідеям реалізуватися ». Пошуки остаточної відповіді розтяглися на довгі роки , десятиліття . Ми й сьогодні не можемо з упевненістю сказати , чи знайшов її В . Винниченко , але правдоподібно , що із тих щоденникових сумнівів починається його полівіння і наступне навернення до націонал-комунізму .
38