Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 38

зобов’язань, обмежив повноваження Генерального Секретаріату й територію, на
яку поширювалася його дія. Незважаючи на те що Винниченко під час цієї місії
зазнав нечуваних принижень, він і на засіданні Малої Ради, і на Шостих
Загальних зборах стояв на тому, щоб не розривати відносин із Тимчасовим
урядом, погодитись на його умови. 29 вересня 1917 р. він виступив на засіданні
Малої Ради із декларацією Генерального Секретаріату. У тому документі* було
зафіксовано думку про те, що Генеральний Секретаріат, утворений волею
демократії України, водночас є найвищим органом виконавчої влади в Україні,
затвердженим Тимчасовим урядом, а відтак він «стає в тісні державно-правові
відносини до найвищих органів влади Всеросійської республіки». Наступного дня,
відкриваючи IV з ’їзд УСДРП промовою про поточний момент, В. Винниченко
зазначав, що українська соціал-демократія мусить стояти на реальному грунті та
вказувати пролетаріату, що і із його боку мають бути жертви, бо «темнота,
анархія, невміння користуватися свободою — все це робить неможливим закріп­
лення здобутків революції». На думку В. Винниченка, створення на той момент у
Росії соціалістичного урядування було б згубним, воно лише б дискредитувало
соціалізм. Щоправда, голова Генерального Секретаріату не захищав уряду Корей­
ського, вважаючи, що для України найголовніше завдання — організація місцевої
влади*.
Лише в жовтні 1917 р., коли Тимчасовий уряд цілком вичерпав себе,
В. Винниченко зрозумів усю безперспективність подальшої орієнтації на Петрог­
рад. У його щоденнику 16 жовтня з ’явився запис: «А із Півночі цупко вп’ялися
за ту власть і ні на сантиметр не хочуть упустити. Розбитий, безсилий, нікчемний
паралітик люто вчепився задубілими централістичними пальцями за «єдиную,
неделимую» власть і із тупою злістю не пускає».
Важко спрогнозувати, як би розвивалися стосунки В. Винниченка з Тимчасо­
вим урядом, якби не більшовицьке повстання у Петрограді. На якийсь час падіння
Тимчасового уряду розв’язало руки Генеральному Секретаріатові, і він під
керівництвом В. Винниченка здійснив низку енергійних заходів щодо підпо­
рядкування органів влади в Україні. Генеральний Секретаріат 3 листопада
звернувся до всіх громадян, установ, політичних і громадських організацій
України із відозвою, в якій повідомив, що поширив свою компетенцію на всі
губернії, де більшість складають українці, а також розширив свій склад, закликав
громадян «стати на допомогу всім інституціям в важкій і спільній справі
утворення порядку на Україні і охорони всіх великих здобутків Всеросійської
революції». А вже 6 листопада Генеральний Секретаріат обговорив проект
III Універсалу, одним із авторів якого був В. Вин ниченко.
Проголошення Української Народної Республіки зробило Генеральний Секре­
таріат повноправним урядом України. Протоколи його засідань за листопад
1917 — початок січня 1918 р. свідчать, що на них розглядались десятки найрізно­
манітніших проблем внутрішньої і зовнішньої політики України, серед яких
найважливішими були створення органів влади, проблеми війни і миру, розв’язан­
ня аграрної проблеми та конфлікт із більшовиками. Більшість засідань Генераль­
ного Секретаріату за того часу відбувалась за головування В. Винниченка. Його
підписами скріплено найважливіші постанови і відозви Генерального Секре­
таріату. Документи УЦР свідчать, що В. Винниченко прагнув зберегти вірність
Принагідно відзначимо, що права позиція В. Винниченка не здобула підтримки більшості з’їзду.
Запропонований ним проект резолюції був відхилений, а сам В. Винниченко не потрапив до складу
ЦК УСДРП.
37