революційну агітацію серед селянства . У грудні 1902 р . В . Винниченко був учасником І з ’ їзду РУП у Києві , на якому його обрали до керівних структур партії .
Того самого 1902 р . В . Винниченка призвано до російської армії , декілька місяців він служив у 5-му саперному батальйоні в Києві , але 1 лютого 1903 р ., через загрозу чергового арешту , вирішив самочинно залишити службу й нелегально перебрався за кордон . У Львові активно займався політичною діяльністю , увійшов до складу Закордонного комітету РУП , разом із Д . Антоновичем редагував партійний орган — газету « Гасло ». Закордонний комітет був важливою зв ’ язковою ланкою РУП із європейською соціал-демократією . В . Винниченко перекладав українською мовою праці Ф . Лассаля , К . Каутського , П . Лафарга , друкував власноруч підготовлені матеріали й таємно переправляв їх в підросійську Україну . У липні 1903 р . із вантажем такої літератури Д . Антонович та В . Винниченко були заарештовані під час спроби нелегально перейти російський кордон . В . Винниченко тривалий час перебував під слідством . Йому загрожував військовий суд за дезертирство . Щоб його уникнути , В . Винниченко намагався вчинити самогубство через повішання , але вчасно був звільнений із зашморгу . Взимку 1904 р . його відправили до дисциплінарного батальйону , де він перебував до серпня 1904 р . Зрештою В . Винниченко отримав амністію за царським маніфестом 11 . VIII . 1904 р . з нагоди народження спадкоємця престолу — царевича Олексія .
Від 1905 р . в житті В . Винниченка почався тривалий дванадцятирічний період , коли він не мав постійного місця проживання , на Батьківщині перебував напівлегально чи нелегально , часто змушений був виїжджати за кордон , жити в Росії , Австрії , Франції , Італії , Швейцарії . Незважаючи на невлаштованість побуту , то був час злету його літературного таланту . У 1906 р . вийшла друком перша збірка його оповідань « Краса і сила », того самого року він дебютував п ’ єсою « Дизгармонія » як драматург , за нею з ’ явилися п ’ єси « Щаблі життя » ( 1907 ), « Великий Молох » ( 1907 ), « Мементо » й « Чужі люди » ( 1909 ), « Базар » ( 1910 ). їх ставили не лише на українській , але й російській сцені . Не менш відомими стають і романи В . Винниченка « Чесність з собою », « Заповіти батьків » та « Записки Кирпатого Мефістофеля » ( 1913 ).
Творчість В . Винниченка по-різному сприймалася в тогочасному суспільстві , від беззастережного схвалення до рішучого заперечення . Стрімкий злет В . Винниченка як письменника свідчив про прихід до українського національно-визвольного руху нового покоління діячів , яких цікавила не стільки поверхня національного життя ( фольклор , етнографія ), скільки його соціальні та морально-психологічні глибини . Один із тогочасних українських літературних критиків І . Кончів писав , що творчість В . Винниченка — свідчення невпинного розвитку національної душі . « В творах його сконцентрувалась вся сучасна Україна , — говорив критик , — але думка письменника виходить далеко за обрій офіціяльного українства , він найбільше від усіх письменників ввів українську ідею в русло загальнолюдських стремлінь , на довгі роки поповнивши ідеали нашого суспільства ; від нього першого серед українських письменників ми почули річи , які звикли чути від чужих , — цим він одразу поставив нашу літературу на один щабель із іншими і показав , що одіж , в яку одягають з милості українство ( література та життя ) різні псевдоприятелі , не годиться також і для українців , правда , маючи на увазі меншу їх частину , а не тих , що й досі вважають розмальовані горшки та гопак за найгострішу національну зброю ».
Показовим у згаданому сенсі було те , що В . Винниченко , піднявшись до рівня європейського письменника , продовжував політичну діяльність . Із 1905 р . він
34