мовою , який має право на незалежне життя . Рік 1917-й був роком тріумфу Грушевського-політика . Той час підніс його на височінь визнаного й неформального лідера нації . Тоді , здається , не було жодного більш-менш помітного українського з ’ їзду , який би не обирав М . Грушевського почесним головою або не надсилав йому вітальної телеграми . З іншого боку , широке визнання , його ерудиція , а також природна амбітність , авторитарний склад характеру надзвичайно сприяли організації УЦР та зростанню її політичної ваги .
Навесні 1917 р . М . Грушевський непомильно відчув масштаб революції , її глибинний соціальний характер . Голова УЦР вважав , що на той час найбільшим нещастям для політичного проводу було « не поспіти за скорим розгортанням домагань моменту ». На тій підставі він розійшовся зі своїми колишніми поміркованими ліберально-демократичними товаришами по ТУП і пристав до радикальніших та молодих українських есерів , хоча й не оформляв членство в їхній партії . М . Грушевський залишався реалістичним і конструктивним політиком , незважаючи на те що послуговувася соціалістичною політичною фразеологією . Зваженість і конструктивність Грушевського виявилася під час переговорів у Києві з делегацією Тимчасового уряду . Голова УЦР був центральною фігурою переговорів із українського боку і від нього насамперед залежало приймати чи відхилити запропонований Тимчасовим урядом компроміс . Він добре зрозумів , що на той момент не було жодних шансів до реального здійснення самостійності України , тому вдався до проголошення II Універсалу .
В історичній літературі часто можна натрапити на думки про те , що II Універсал був кроком назад порівняно з І Універсалом , а також , що М . Грушевський наполегливо обстоював ідеї автономії та федералізму , в такий спосіб гальмуючи проголошення української державності . Такі твердження не є коректними та об ’ єктивними . Справді , протягом 1917 р . М . Грушевський сповідував національно-територіальну автономію України у складі федеративної Росії . Але то не була догматична позиція , такий дискурс не заперечував ідею української державності , а був одним із шляхів до її реалізації . Федерація розглядалася М . Грушевським як « об ’ єднання в одній державі кількох держав », тобто автономні одиниці не були формальними об ’ єктами державної політики Росії , а повноправними « учасниками її державності ». Автономна Україна , на думку М . Грушевського , мусила мати всі державні атрибути . « Вона має вершити у себе вдома всякі свої справи — економічні , культурні , політичні , содержу вати своє військо , розпорядж атися ] своїми дорогами , своїми доходами , землями і всякими натуральними багатствами , мати своє законодавство , адміністрацію і суд », — писав голова УЦР .
Компроміс із Тимчасовим урядом у тому вигляді , якого він набрав під час переговорів у Києві та був зафіксований II Універсалом , унеможливлював запровадження автономії в найстисліший термін . Саме така можливість і спонукала М . Грушевського до порозуміння із Тимчасовим урядом . Після того , як офіційний Петроград переглянув умови угоди , М . Грушевський втратив всякий інтерес до Тимчасового уряду . У вересні 1917 р . він брав активну участь у проведенні в Києві З ’ їзду поневолених народів Росії , наголошував у своїх промовах на доконечності децентралізації Росії , очолив обрану з ’ їздом Раду народів Росії , яка мала підготувати матеріали для конституції федеративної Росії . В жовтні М . Грушевський — прихильник ідеї проведення Всеукраїнських Установчих зборів . Виступаючи на III Всеукраїнському військовому з ’ їзді , він висловив упевненість , що українські військовики разом із УЦР підуть « до нашої мети — Української демократичної республіки у федерації із Російською республікою ». Водночас він говорив про перепони , які нагромаджував на тому шляху Тимчасовий уряд . Як
26