машина не забезпечує гармонійного розвитку суспільства , а лише пригноблює його , — писав М . Грушевський .
Як діяч ліберально-демократичного спрямування , він прагнув знайти конструктивний вихід із наявної ситуації , яку сам окреслив . На думку вченого , зберегти Росію можна лише шляхом її демократизації та федералізації .
Від революції 1905 — 1907 pp ., коли Росія пішла шляхом перетворення на конституційну монархію , а в Україні перестали діяти заборони Емського указу 1876 p ., М . Грушевський намагався перенести свою діяльність до Києва . Тут 1906 р . почала виходити українська газета « Рада », одним із засновників якої він був , за його загальною редакцією 1907 р . почав друкуватися часопис « Україна » — спадкоємець « Киевской стариньї », а також було перенесено до Києва редакцію JIHB . У квітні того самого року відбулися перші установчі збори Українського наукового товариства в Києві , творцем і головою якого став М . Грушевський . У вересні 1908 p ., коли в Росії запанувала столипінська реакція , а українські політичні партії фактично припинили свою діяльність , у Києві було створено нелегальне позапартійне українське громадське об ’ єднання — Товариство українських поступовців ( ТУП ). Воно згуртувало найкращі сили української інтелігенції та до Лютневої революції 1917 р . залишалося поодинокою діючою українською організацією в Росії . М . Грушевський брав активну участь у роботі ТУП , входив до його керівного осередку .
Отже , на кінець першого десятиліття XX ст . М . Грушевський став найпомітнішим діячем українського руху , тією постаттю , навколо якої гуртувалися національні сили і на східних , і на західних українських землях . Унікальність особистості М . Грушевського , масштаб його праці відзначали діячі НТШ у « Науковому збірникові , присвяченому проф . М . Грушевському », виданому з нагоди десятиріччя його праці в Галичині . Про Грушевського як « духовного провід цю сучасного українства » писав в « Історії українського письменства » С . Єфремов . Залежно від того , як міцнів авторитет М . Грушевського серед українців , він ставав дедалі небезпечнішою і небажанішою особою в Росії та Австро-Угорщині водночас .
Улітку 1914 p ., напередодні Першої світової війни , М . Грушевський опублікував у ЛНВ статтю « Сараєвська трагедія », де дуже критично охарактеризував політику вбитого у Сараєві ерцгерцога Франца-Фердинанда . Стаття спричинилася до конфіскації журналу на території Галичини , проти її автора було розпочато адміністративне розслідування .
Із початком війни перебування громадянина Росії , яким був Грушевський , на території Австро-Угорщини стало небезпечним . Через територію нейтральної Румунії Грушевський повернувся в листопаді 1914 р . до Києва , де через декілька днів був заарештований . Його ув ’ язнення було передбачене ще наприкінці серпня 1914 p ., коли начальник Київського губернського жандармського управління доповів крайовому генерал-губернатору , що М . Грушевський « є лідером і єдиним інтелектуальним натхненником Української національно-демократичної партії , що працює як в Галичині з Буковиною , так і в Росії ... Робота його , крім наукової , з українізації інтелігенції , а через неї і мас , провадиться доволі успішно ». На думку жандарма , політичні погляди Грушевського « різко спрямовані проти Росії » і мають на меті « утворення суверенної української держави », тому з появою Грушевського в Росії його належить арештувати й відправити до адміністративного заслання .
Так і сталося . Після кількох місяців допитів та перебування в Лук ’ янівській в ’ язниці в березні 1915 р . Грушевського було вислано до Симбірська . Восени йому дозволили переїхати до Казані , а ще через рік — до Москви .
24