Досвід , набутий за періоду створення фундаментальної історії , дав можливість М . Грушевському написати чимало популярних праць з історії України , які багато разів перевидавалися масовими накладами та сприяли поширенню історичних знань серед українців . З-поміж популярних книг треба назвати передовсім « Очерки истории украинского народа » ( СПб ., 1904 ), « Про давні часи на Україні . Популярна історія України з малюнками » ( К ., 1907 ), « Коротка історія України » ( К ., 1910 ), « Ілюстрована історія України » ( К .; Львів , 1911 ).
Своєю науковою діяльністю М . Грушевський , як справедливо визначив Є . Онацький , « поклав міцні підмурки під українське національне відродження , спричинився в великій мірі до того , що українська нація себе віднайшла , щоб ніколи більше себе не втрачати ».
Незважаючи на чималий обсяг викладацької та дослідницької роботи , М . Грушевський не міг стати осторонь громадської й політичної діяльності . Політика і наука органічно перепліталися та поєднувалися в ньому , він одночасно вивчав і творив українську історію , грав найактивнішу роль у формуванні модерного українського ідеалу , новітньої національної ідеї , які правили за основу подальшого національно-визвольного руху .
У 1898 р . разом з І . Франком М . Грушевський заснував , а потім редагував літературно-публіцистичний журнал « Літературно-науковий вісник » ( ЛНВ ), в якому виступав з публіцистичними статтями на актуальні теми українського життя . Учений був одним із ініціаторів реформування народовецького руху у Галичині . 26 грудня 1899 р . товариство « Народна рада » було реорганізоване в Українську національно-демократичну партію . М . Грушевський увійшов до керівного органу партії — Тіснішого народного комітету , виконував обов ’ язки заступника голови партії . УНДП проголосила , що її ідеалом є « незалежна Русь-Україна , в якій всі частини нашої нації з ’ єдналися в одну новочасну культурну державу ». Тим визначалася стратегічна перспектива , а тактичне завдання полягало у створенні з українських земель Галичини та Буковини « національної провінції з окремою адміністрацією і окремим національним соймом ».
Протягом 1901 — 1903 рр . М . Грушевський провадив активну громадськополітичну кампанію за створення у Львові українського університету , що обернулося нападками на нього з боку як польських націоналістів , так і російських слов ’ янофілів . Вони вбачали в Грушевському лідера українського сепаратизму . Насправді ж учений був далекий від сепаратизму , в його науковій і політичній діяльності переважали ідеї народництва та федералізму .
Уперше найповнішим чином М . Грушевський оприлюднив власне політичне кредо під час російської революції 1905 — 1907 рр . на сторінках журналу « Украинский вестник », що видавався у Петербурзі думською українською фракцією . Редактором журналу був М . Славинський , а головним ідеологом , автором найвагоміших статей — М . Грушевський . Ті його статті були видані 1907 р . окремим збірником під назвою « Освобождение России и украинский вопрос ». М . Грушевський познайомив російський загал із українською програмою та водночас виклав власне розуміння російської і української перспектив , сформулював теоретичні й політичні положення , з якими пізніше став до керма Української Центральної Ради , зокрема виступив прихильником національно-територіальної автономії України . Запровадження її він обгрунтовував потребою розв ’ язання національного питання як органічної складової частини демократизації державного ладу Росії . М . Грушевський вважав , що Російська імперія є країною-конгломератом , в якій механічно , силою примусу поєднано різні за розвитком і культурою народи , між котрими немає внутрішнього тісного зв ’ язку . Росія — країна , в якій державна
23