щойно почав видаватися . Те видання мало особливий вплив на гімназиста Грушевського , сприяло формуванню громадянського світогляду та національнополітичної програми , за його-таки визнанням , « в поміркованім ліберальнім напрямі з народницькими ухилами з культурно-національною закраскою ».
Українська тема дедалі потужніше , ширше і наполегливіше звучала в душі юнака . Та він не ідеалізував предмет свого уподобання , як то часто буває в молодому віці . Грушевському відкривалася реальна , об ’ єктивна картина суспільно-політичної ситуації в Україні . Під впливом українських настроїв гімназист Грушевський береться за перо , пише перші спроби в поезії та прозі , надсилає їх І . Нечуєві-Левицькому і дістає від нього підтримку та моральне заохочення до літературної праці . Львівська газета « Діло » 1885 р . опублікувала оповідання Грушевського « Бех-аль-Джугур ». Та подія остаточно визначила його подальший шлях . « Моєю мрією в тих часах стає зробитися з часом українським літератором , видавцем і — ученим . Українознавство являється для мене будучою спеціальністю , лише вагався — з котрого боку підійти до нього : чи від словистики , чи від історії », — напише він 1906 р . в « Автобіографії ».
Блискуче склавши випускні іспити у червні 1886 р ., М . Грушевський отримав атестат зрілості , а вже в липні написав на ім ’ я ректора Київського університету св . Володимира заяву , де зазначив , що воліє продовжити освіту на історичнофілологічному факультеті . Подальші дев ’ ять років життя М . Грушевського були пов ’ язані з Києвом та його університетом . Уже на перших курсах Грушевського помітив відомий історик України В . Антонович , який рекомендував йому теми перших студентських досліджень , дипломної праці , а згодом і магістерської дисертації . Грушевський став улюбленим учнем професора Антоновича , одним із найближчих його співробітників . У 1889 р . відбулося знайомство Грушевського з О . Кониським , котрий був його вчителем у громадській діяльності . О . Кониський та В . Антонович ввели М . Грушевського до складу Київської української громади . На початку 90-х років молодий випускник Київського університету визнавався за одного з найактивніших членів українського руху .
Року 1891-го , коли постала ідея створення кафедри історії України у Львівському університеті , М . Грушевського , тоді професорського стипендіата Київського університету , В . Антонович рекомендував кандидатом на посаду професора майбутньої кафедри . Молодий учений 1894 р . захистив магістерську дисертацію « Барське староство . Історичні нариси » і був офіційно затверджений на посаді ординарного професора кафедри « всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи » Львівського університету .
Мотиви , які спонукали Грушевського на переїзд до Східної Галичини , були ідеалістичними , пов ’ язаними з розумінням національного обов ’ язку . Він змушений був відірватись від Києва , кола друзів , київських архівів , усталеного способу життя . Водночас той крок виводив його на авансцену українського суспільного життя , адже він став першим професором української історії . Із приводу від ’ їзду до Львова українські діячі з Чернігова писали Грушевському : « Ви їдете на кафедру вкраїнської історії . Відколи українська нація почула себе після довгого занепаду нацією , — се вперше український професор оповідатиме вкраїнцям по-вкраїнському рідну історію . Ви перший матимете змогу будити українську національну свідомість вільним словом . Ваша праця буде стільки ж працею науковою , скільки і працею на користь національній свідомості нації ».
Грушевський усвідомлював , що їде до Львова повноважним представником Наддніпрянської України , яка покладає на нього місію : скористатись конституційними свободами Австро-Угорщини та на повен голос сказати світові про
21