Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 205

У 1923 р. переїхав до Праги, де обіймав посаду доцента Українського вільного
університету, з 1928 р. — професор цивільного права, протягом 1935—1945 рр.
очолював кафедру цивільного права, 1930 та 1944 рр. обирався ректором універ­
ситету. Водночас викладав в Українській господарській академії в Подебрадах,
1939 р. виконував обов’язки директора Українського наукового інституту у
Варшаві. Громадській роботі на еміграції надавав неабиякого значення: був
головою Українського академічного комітету при Міжнародній комісії для інтелек­
туальної праці Ліги Націй, одним із засновників і головою Музею визвольної
боротьби України та членом Історично-філософічного товариства у Празі. У
1945 р. виїхав до Західної Німеччини, згодом — до Бельгії. З 1953 р. жив у США.
У
науковій спадщині А. Яковліва-вченого багато праць, присвячених україно-
московським договорам часів Б. Хмельницького, І. Виговського та пізнішим;
копним судам на Україні, проблемам історично-теоретичних підвалин україн­
ського права та впливів на нього чеського й німецького права тощо. Декілька
наукових досліджень А. Яковліва стосуютья українського законотворення новіт­
ньої доби, зокрема «Історичні традиції української державності» (Париж—Софія,
1937 р.), «Основи Конституції УНР» (Париж, 1937 р.).
П И К О Олександр Петрович (11.IV.1879, Старі Санжари Полтавського
^■пов. — 22.ІХ.1938, Київ) — громадсько-політичний діяч, журналіст;
член Центральної та Малої Рад.
Народився у селянській сім’ї. По закінченні початкової школи не мав можливості
продовжувати навчання, а тому вчився самотужки. Громадський авторитет дав
йому змогу в майбутньому досягти певних успіхів у земській праці. У 1896—
1905 рр. працював у Полтавському губернському земстві, спочатку помічником
секретаря, згодом — завідувачем підвідділу та секретарем відділу земських
доброчинних установ.
З 1904 р. належав до організацій українських есерів. Сучасники відзначали
його неабиякий хист промовця, досконале володіння українською мовою, вміння
переконувати слухачів. Один із чільних діячів есерівського руху на Полтавщині,
О. Янко займався розповсюдженням літератури, провадив революційну агітацію
серед місцевого селянства. За політичні переконання зазнав переслідувань. Упер­
ше був заарештований 18.XII. 1905 р. у Полтаві, відбув декілька місяців тюремно­
го ув’язнення, а 1908 р. був засуджений до трьох років тюрми. Присуд був
опротестований прокурором і на повторному слуханні його було засуджено на
довічне поселення в Сибіру. Політичний процес над О. Янком мав великий
політичний резонанс. Його судила Харківська судова палата. На засідання суду
приїхала селянська делегація із рідного містечка Старих Санжар. На засланні
О. Янко самотужки оволодів бухгалтерською справою і під прізвищами Дементьєв
і Мишарин працював бухгалтером на будівництві залізниці у Нижньоудинську,
Велестовських кам’яновугільних копальнях в Іркутській губернії, Кемеровській
гілці Кольчугінської залізниці та на інших підприємствах.
Після Лютневої революції деякий час залишався у Західному Сибіру, працю­
вав комісаром торгівлі. Влітку повернувся на батьківщину, де його обрали головою
Полтавської губернської ради робітничих і селянських депутатів, а також членом
губернської та повітової земських управ. Обраний членом ЦК УПСР, О. Янко був
кооптований до складу Центральної Ради.
204