думку , в житті суспільства набагато важливішу роль грають етичні й національні чинники , які дають змогу піднестися над соціальною ворожнечею .
На П ’ ятих Загальних зборах УЦР був обраний головою комісії для скликання з ’ їзду народів Росії , які домагаються федеративного устрою держави . На тих самих зборах брав активну участь в обговоренні статусу Генерального Секретаріату , дискутував із М . Ковалевським , виступив проти спроб конституювати Генеральний Секретаріат як уряд України , пропонував визнати його лише за виконавчий орган УЦР . « Створити свій уряд ми могли б тільки у тому випадку , якби у нас була самостійна українська держава або хоча б тактично здійснена федерація ; але ми тепер тільки створюємо автономний лад і тому організувати свій уряд не можемо », — доводив О . Шульгин . Створення уряду , на його думку , було неможливим із двох причин . Насамперед це було б насильством над національними меншинами , які не брали участі у формуванні Центральної Ради . По-друге , Генеральний Секретаріат не мав достатнього апарату для функціонування в урядовому режимі . Тому О . Шульгин вважав , що Генеральний Секретаріат повинен дістати статус « вищого революційного органу українського народу » з правом « вето » стосовно тих постанов Тимчасового уряду , які порушуватимуть права українського народу .
Був обраний 15 . VI . 1917 р . заступником генерального секретаря міжнаціональних справ , а 15 . VII . 1917 р . затверджений Малою Радою на посаді генерального секретаря охорони прав національних меншин . Улітку 1917 р . О . Шульгин , В . Винниченко та В . Садовський визначали характер діяльності Генерального Секретаріату . На засіданні Малої Ради 1 . VIII . 1917 р . О . Шульгин доповідав про переговори делегації Генерального Секретаріату з Тимчасовим урядом і заявив , що Генеральний Секретаріат діятиме , не зважаючи на урядові зволікання із його затвердженням . На Шостих Загальних зборах УЦР виступив зі звітом про роботу Генерального секретарства охорони прав національних меншин . В обговоренні питання про ставлення до « Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду » належав до вузького кола тих , хто вважав , що інструкція не порушує домовленостей із урядом , зафіксованих II Універсалом .
Федералістично-автономістична орієнтація О . Шульгина яскраво виявилась під час проведення у Києві З ’ їзду поневолених народів Росії ( 8 — 15 . IX . 1917 ), в якому він брав участь . Він не погодився із заявою офіційного представника уряду на з ’ їзді М . Славинського про те , що Україна фактично вже автономна . О . Шульгин зауважив , що це зовсім не так і завданням Генерального Секретаріату є створення фундаменту , на якому базуватиметься національно-територіальна автономія України « без штучних скорочень її території ». У підсумковому слові на з ’ їзді ще раз звернув увагу на складне становище Росії та висловив сподівання , що вихід із нього буде знайдено у федералізації країни , яка « з прекрасної мрії народів обернеться тепер в дійсність ». З аналогічних позицій виступив також у жовтні 1917 р . перед делегатами козачого з ’ їзду в Києві .
Після проголошення III Універсалом Української Народної Республіки доклав чимало зусиль для затвердження нового державно-правового статусу України . Його діяльність у галузі охорони прав національних меншин змістилася в площину зовнішньої політики . Дотримувався проантантівської орієнтації і прагнув досягти визнання УНР країнами Антанти . Це вдалося зробити лише де-факто . З його ініціативи було підписано угоду з Національною радою Чехословаччини про перебування чехословацьких частин на території України , провадилися пошуки шляхів для встановлення контактів із демократичними урядами окремих республік і територій , які утворилися в межах Російської держави після більшо
200