Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 192

І І ІВЕЦЬ Федір Петрович (11.XI.1882, Жаботин, нині Черкаська обл.
—
20.VI.1940, Прага) — громадсько-політичний і державний діяч,
учений-геолог; член Центральної Ради, ЦК Селянської спілки і Всеук­
раїнської ради селянських депутатів, член Директорії УНР.
Після закінчення природничого факультету Дерптського університету (1909)
працював асистентом на кафедрі геології. Брав участь у діяльності української
студентської громади при університеті, був членом університетського товариства,
співробітничав у термінологічній комісії природничої секції Українського науково­
го товариства в Києві. У Дерпті викладав природничі науки в місцевій гімназії
(1909— 1916), у 1915 р. одержав посаду доцента на кафедрі палеонтології. Його
тогочасні наукові зацікавлення були пов’язані із геологічними дослідженнями на
Кавказі та в Криму, на Керченському півострові.
У березні 1917 р. повернувся в Україну і поринув у політичне життя. На З ’їзді
діячів українського села (6—7.IV. 1917) його було обрано членом ЦК Селянської
спілки, на І Всеукраїнському селянському з ’їзді (28.V—2.VI.1917) — членом
Всеукраїнської ради селянських депутатів від Черкаського повіту Київської губ. та
кооптовано до Центральної Ради. На той час Ф. Швець викладав у 2-й Київській
гімназії, працював в оргкомітеті для створення Українського народного універ­
ситету. У вересні 1917 р. був призначений професором геології Українського
народного університету в Києві та його першим проректором.
За періоду Української Держави входив до складу Українського національного
союзу — опозиційної урядові організації, був членом президії союзу і брав участь
у підготовці антигетьманського повстання. Як представника Селянської спілки
Ф. Швеця 13.X I.1918 р. було обрано членом Директорії УНР. Його повноваження
як члена Директорії були передані 15.ХІ.1919 р. С. Петлюрі у зв’язку з виїздом
за кордон для участі в роботі Паризької мирної конференції. Виступив з гострою
критикою Варшавського договору між УСРР і Польщею, за що був позбавлений
повноважень члена Директорії С. Петлюрою.
На еміграції викладав геологію в українських вищих школах — був професо­
ром Українського вільного університету (з 1923 р.), Українського високого
педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (з 1924 р.). У 1928— 1929 рр. разом із
іншими очолював Українську національну раду, яка, на думку її організаторів,
мала об’єднати наддніпрянських українців на еміграції.
Автор наукових праць із геології.
І І ІЕЛУХИН Сергій Павлович (псевд. С. Павленко, С. Просвітянин,
^-*-*С. Кондратенко та ін.; 7.X .1864, с. Деньги Золотоніського пов.
Полтавської губ. — 1938, Прага) — громадсько-політичний діяч, учений-
правник, історик, поет; член Центральної Ради, Генеральний суддя,
міністр судових справ УНР.
Народився у поміщицькій сім’ї. Закінчив Лубенську класичну гімназію (1883),
юридичний факультет Київського університету (1888). У 1888—1893 рр. працював
на різних посадах у Єлисаветградському окружному суді, із 1893 р. — слідчим із
особливо важливих справ, почесним мировим суддею Кам’янець-Подільської
округи, у 1897—1902 рр. — товариш прокурора Кишинівського окружного суду,
191