телеграфу УНР . За часів Української Держави — активний діяч Українського національного союзу , один із організаторів повстання проти гетьмана П . Скоропадського . У грудні 1918 — лютому 1919 р . — міністр земельних справ в уряді УНР . У 1919 р . перебував у Галичині , звідки за свої політичні погляди змушений був виїхати за кордон . З 1920 р . жив у ЧСР . У 192 . \ — один із засновників та голова Українського громадського комітету в ЧСР , орк ізатор українських вищих шкіл , Всеукраїнського робітничого союзу в ЧСР . Був фундатором та доктором соціології Українського соціологічного інституту в Празі ( 1924 ), видавцем і редактором часопису « Нова Україна » ( 1922 — 1928 ), періодичного збірника « Суспільство » ( 1925 — 1928 ).
Після IV з ’ їзду УПСР належав до фракції Центральна течія . На еміграції виступав із гострою критикою діяльності Закордонної делегації УПСР на чолі із М . Грушевським . Не поділяв ідей М . Грушевського про пошуки компромісу із совєтською владою , вважав їх цілком хибними , водночас перебував у непримиренній опозиції до уряду УНР в екзилі . На цій основі зблизився з В . Винниченком , входив до складу Закордонної групи УКП , був також головою Закордонного комітету УПСР . Разом із В . Винниченком намагався створити Український революційно-соціалістичний союз , метою якого було визнано об ’ єднання демократичних сил української інтелігенції на еміграції та « рятування революції як від об ’ єктивно реакційної і контрреволюційної політики московського центру , так і від замахів на революцію української національної та інтернаціональної реакції ».
Був одним із перших діячів Української революції , які намагалися критично осмислити наслідки революції , діяльність Центральної Ради . На його думку , висловлену в статті « Минувшина і будучина української визвольної боротьби », розвиток революції був такий стрімкий , що Центральна Рада не встигала за ним . Суспільні суперечності , винесені революцією на поверхню життя , були неспівмірні з обмеженим політичним досвідом українського проводу . З особливою силою ті вади далися взнаки після занепаду Тимчасового уряду . « Українство гіпертрофічно виросло за межі свого органічного розгону , далі знайомих горизонтів своєї думки і дезорієнтувалося : ніби спаралізоване , завмирало тіло нашого життя ; втихав радісний трепет і рух творчих сил , — писав він . — Українство ослабло морально і впало організаційно . Німці і гетьманщина прийшли як логічний наслідок того головокруження , що сталося на нечуваних висотах , куди загналося українство . Доки українство йшло із найомною , вимученою роками програмою , воно було бадьорим і революційним , воно давало зміст народному життю , але ставши на верховинах політичної влади , воно не мало соціальної програми , стояло бідне соціальним змістом , і так недавно зентузіазмовані маси пішли за лозунгами миру , землі , за більшовиками ».
Перу М . Шаповала належить 350 літературних і науково-публіцистичних праць . Він автор поетичних збірок « Сни віри » ( 1908 ), « Самотність » ( 1910 ), « Лісові ритми » ( 1917 ), нарисів « Листки із лісу » ( 1917 ), історичних праць і соціологічних досліджень , зокрема « Революційний соціалізм на Україні » ( 1921 ), « Стара і нова Україна » ( 1926 ), « Міжнаціональне становище українського народу » ( 1934 ), « Велика революція й українська визвольна програма » ( 1928 ). Пізніше видано « Щоденники » ( у 2 ч ., 1958 ) та « Схеми життєпису » ( 1956 ).
190