редині березня залишивши Київ і виїхавши до Перешор , де перебував до грудня 1917 р . Свій від ’ їзд із Києва пояснював і станом здоров ’ я , і потребою вести господарські справи в маєтку . Тим часом основною причиною було його несприйняття того радикального і соціалістичного курсу , який обрала Центральна Рада під впливом українських есерів та соціал-демократів і підтримав М . Грушевський . « Я рішуче нездатний , по своїй вдачі , до широкого публічного життя , до змаганнів , до одстоювання публічно своїх думок і присутність моя нікому не потрібна , а мені шкодлива , бо там я , певне , знов заслабну , — писав він на початку квітня до П . Стебницького , — ... А от , треба було б мені бути в Києві для газети . Так принаймні кажуть Ніковський із Єфремовим , бо вони не зладять із п . професором М . Грушевським , він вже тепер помолодшав і йде вкупі із молодшими ; так само , як він робив і в 1905 — 1907 роках , але я не маю вже ні сили , ні охоти входити в конфлікти , в суперечки ».
Є . Чикаленко побоювався , що публічні змагання за автономію України не матимуть позитивних наслідків . З одного боку , вони пересварять українців із росіянами , із іншого — в українців просто забракне сил і засобів для « націоналізації » державних установ та освітніх закладів . Палко люблячи Україну , її народ , культуру , Є . Чикаленко мав доволі тверезий погляд на українське селянство . У згаданому листі до П . Стебницького він писав : « Перше якийсь страх був , ще здержував селян , а тепер же вони крадуть , розтягають , нікого не боячись . Вся ж наша держава злодійська — від царя до мужика , за нікчемними винятками ; все царським режимом здеморалізоване до самого споду , загнилось до дна , і не знаю , хто і що зможе дезинфікувати цю гнилятину . Хіба вже після « руїни » воскресне наш народ ». Отож уже навесні 1917 р . він передбачив « руїну » країни , розвал армії , перетворення світової війни на громадянську .
Незважаючи на песимістичні настрої , він жваво цікавився розвитком політичних подій , щоденно перечитував « Нову раду », « Робітничу газету », « Народну волю », активно листувався з членами УЦР : М . Грушевським , В . Винниченком , С . Єфремовим , А . Ніковським , П . Стебницьким , JI . Чикаленком та ін . У тих листах він формував і проводив характерну для діячів УПСФ лінію , яку можна визначити словами : поступовість , зваженість , обережність . Так , ознайомившись із текстом І Універсалу , Є . Чикаленко писав до В . Винниченка : « Я боюсь , щоб він ( Універсал . — Лет .) не зостався тільки історичним документом , правда , величезної ваги . Боюсь , щоб не скінчилась справа із ним пшиком . Ви живете , як в чаду , під настроєм , який Вам дають всякі з ’ їзди — селянські , військові , учительські , але по них не можна мати справжнього уявлення про справжнє селянство . З ’ їзди складаються із одиниць , найкращих елементів села , а до того ці елементи шліфуються на самих з ’ їздах і яскраво одрізняються від селянської маси . Селянство темне , ніякого поняття не має про автономію ... Перше ніж виступити з універсалом , треба було широко ознайомити селянство з автономією ».
Є . Чикаленко щиро радів , що селянство України , особливо Київщини та Полтавщини , Поділля , підтримувало політику УЦР , але вважав , що без широкої агітаційно-пропагандистської діяльності , поширення української преси та запровадження школи , які б внесли серйозні зрушення в масову національну свідомість , закріпити автономію України не вдасться . Він бачив , шо українського селянина в революції найбільше цікавило розв ’ язання аграрної проблеми , тому наполягав на найтіснішому поєднанні автономії із земельним питанням . Проте він не погоджувався із ідеєю соціалізації землі , яку підтримувала Центральна Рада та яка стала однією із причин її занепаду .
186