Київської старої громади 1897 р . взяв участь у створенні Всеукраїнської загальної організації . Того самого року розпочав публікацію серії популярних брошур для селян , в яких розповідав про раціональні методи господарювання (« Розмови про сільське господарство », « Чорний пар та плодозміна », « Як впорядкувати хазяйство в полі »), які зробили його популярним у селянському середовищі . Наприкінці 90-х рр . він , за власним свідченням , « все більше і більше втягувався в український визвольний рух і нарешті захопився ним усією душею ». Українській справі Є . Чикаленко віддавав не лише душу , але й усі кошти , які отримував від господарювання на землі . Він фінансував більшість культурних заходів національного спрямування ; на його гроші було видано « Русско-украинский словарь » Уманця — Комарова ( Львів , 1893 — 1898 ), публікувались твори молодих українських письменників у журналі « Киевская старина ». Був засновником літературного фонду допомоги українським письменникам при Науковому товаристві ім . Т . Шевченка у Львові , фундатором Академічного дому у Львові для студентів-українців із Наддніпрянщини , фінансував орган РУП — газету « Селянин ». У 1905 р . заснував у Києві щоденну українську газету « Громадська думка », згодом — « Рада » ( 1906 — 1914 ), яку видавав фактично власним коштом . За його фінансової підтримки публікувались твори В . Винниченка , М . Коцюбинського , А . Тесленка , І . Франка , С . Васильченка та ін .
Належав до ліберально-демократичного крила української інтелігенції , яке 1904 р . створило Українську демократичну партію . Був одним із ініціаторів об ’ єднання 1905 р . демократичної і радикальної партій в єдину Українську демократично-радикальну партію . Після поразки Революції 1905 р . і припинення діяльності УДРП виступив одним із засновників та лідерів Товариства українських поступовців .
Усе своє життя Є . Чикаленко підпорядкував українській справі . « Се не могло не викликати признання й поваги до нього із боку усіх , кто мав із ним діло , — згадував О . Лотоцький . — А як ще до того ж була се людина здорового практичного розуму , то і в різних життєвих ситуаціях , зв ’ язаних із українською справою , він звичайно знаходив шляхи найбільш доцільні . У Раді иТУП-а ” се був справжній “ мужа ” совіту і розуму ».
Лютневу революцію Є . Чикаленко зустрів із піднесенням . Саме в нього на квартирі за перших днів революції відбувались збори української інтелігенції , де обговорювалися питання її організації та була попередньо сформульована ідея утворення об ’ єднавчого центру , трансформованого через декілька днів у Центральну раду . Як член ради ТУП Є . Чикаленко підписав 8 . III . 1917 р . відозву « До українського громадянства » із закликом підтримувати новий революційний уряд , українську пресу , організовуватися , створити український національний фонд , відкривати школи , « Просвіти ». Від перших днів революції доклав великих зусиль до відновлення газети « Рада »: клопотався про дозвіл у влади , шукав друкарню , кошти , підбирав редакцію . На його думку , газета мусила мати позапартійний характер , щоб на її сторінках висловлювались представники різних партій , які поділяли гасла федеративного устрою Росії та автономії України . Є . Чикаленко бажав , щоб то « була газета в першу голову українська національна , щоб вона об ’ єднувала всіх українців , які домагаються автономії , свого сейму ». Перше число « Нової ради » вийшло 25.111.1917 р .
Кандидатура Є . Чикаленка за обставин , які досі недостатньо з ’ ясовані , була 20 березня провалена на виборах до Центральної Ради . Членом її він став на Всеукраїнському національному конгресі як представник Союзу українських автономістів-федералістів . Безпосередньої участі в роботі конгресу не брав . В се
185