чимала провина в тому була М . Грушевського як лідера Центральної Ради : « Ролі арбітра , яку готовили йому обставини , він не прийняв ... Найперше визначився він як соціяліст та с . -р . Поза певною гумористичною стороною такого поступування була ще й друга сторона — значно сумніша . Коли став він на чолі Центральної Ради та й цілої політичної акції , досить людей із старим громадським стажем українським або одійшли од активної участи в дальших подіях — і се було безперечною втратою для нашого життя , взагалі бідного на кваліфіковані сили , — або зайняли позицію , невідповідно негативну до всього , що виходило од сторони противної . З другого боку , політично недосвідчені кадри молоді , яких висунула на політичний кін революція та які , під авторитетним впливом , у процесі взаємної співпраці з іншими елементами , могли б вирівнятися в лінії розміркованої акції , дістали , за авторитету Грушевського , атут до непримиренно різкої тактики і все більше котилися до тієї прірви , большевизуючи настрої селянства , в яку справжнім большевикам вже не трудно було скинути усю , проваджену ними , справу ». Залишається лише додати , що консервативна частина українського суспільства , партії , які її репрезентували ( Союз землеробів-власників , Українська демократична хліборобська партія ) взагалі не отримали в УЦР представництва . Чи не є це ще одним вагомим аргументом на користь оцінки Центральної Ради як органу революційної демократії ?
^
Формування організаційних структур УЦР почалося практично з перших днів її існування . В повідомленні газети « Вісти з Української Центральної Ради » за 19 березня , де йшлося про створення Ради 7 . III . 1917 р ., окреслено її перші структури : Президію та дев ’ ять комісій . У березневих протоколах згадується управа Ради , але не зазначено ні її чисельного складу , ні прав , ні функцій .
Після Всеукраїнського національного конгресу відбулося ускладнення структур . Згідно з демократичними організаційними принципами вищим органом Центральної Ради визнавалися її Загальні збори . У Наказі Українській Центральній Раді від 23 . IV . 1917 р . говорилося , що вони « визначають напрям і характер всієї роботи УЦР ». Повний склад Ради збирався лише на Загальні збори ( сесії ), які за регламентом мали скликатися раз на місяць , проте за весь час діяльності Ради їх відбулося лише дев ’ ять . Незважаючи на всі високі повноваження , Загальні збори виявились найменш ефективною структурою УЦР . Органічними вадами їх роботи були мітинговий характер , панування політичних емоцій , демагогії та популізму над конструктивною політикою .
Як правило , всі найважливіші ініціативи формулювалися та відпрацьовувалися у тіснішому політичному ядрі УЦР . Спочатку воно називалося Комітетом Центральної Ради , створеним ухвалою Перших Загальних зборів 8ЛV . 1917 р . Входили до нього Президія УЦР ( голова та два його заступники ) і 17 членів . Обов ’ язки та права Комітету були визначені згаданим вище Наказом Українській Центральній Раді від 23 . IV . 1917 р . Комітету доручалося виконувати поточну роботу « в конкретній , постійно зміняючійся обстановці моменту ». Одначе від самого початку Комітет мав набагато ширшу як організаційну , так і політичну свободу . Його повний склад після ухвалення Наказу розширювався до 33 членів , з яких лише 20 ( беручи голову Ради та двох заступників ) обиралися Загальними зборами , решта поповнювалася ухвалами самого Комітету . Він-таки обирав голів комісій , які діяли при УЦР , її секретарів та скарбника . Доволі швидко Комітет
17