повному складі виступив проти більшовицьких військ В . Антонова-Овсієнка та М . Муравйова . У запеклих боях загони Вільного козацтва розгромили збільшовизовану 8-му армію , роззброїли частини 2-го російського корпусу , кінну бригаду . Зазнала поразки й 8-тисячна група М . Муравйова , який ледве не потрапив до полону . В « Известиях В . Ц . К .» М . Муравйов дуже шкодував , що йому « не довелося зруйнувати це гніздо , втопити в крові тих , що посміли підняти руку на червону армію ». До травня 1918 р . Звенигородський кіш Вільного козацтва під командуванням Ю . Тютюнника контролював значну територію Київщини і Херсонщини . І хоча за наказом УЦР кіш фактично демобілізувався , за словами Ю . Тютюнника , зброю було приховано « про всяк випадок ».
У червні 1918 р . був одним із керівників Звенигородсько-Таращанського повстання проти німецької військової та гетьманської влади . Ю . Тютюнника було заарештовано , і деякий час , до виступу Директорії , він відсидів у Лук ’ янівській в ’ язниці . Напередодні зайняття Директорією Києва в ’ язні повстали та незабаром утворився Ударний курінь , заступником отамана якого став Ю . Тютюнник . На початку 1919 р . він приєднався до військових загонів М . Григор ’ єва , які перейшли на бік більшовицької влади , а з їхнього складу була сформована 1-а Задніпровська стрілецька бригада , начальником штабу якої був Ю . Тютюнник .
Альянс із більшовиками тривав недовго — у травні 1919 р . М . Григор ’ єв розпочав повстання проти більшовиків . У червні 1919 р . Ю . Тютюнник перебрав на себе командування частиною повстанців і вирушив до Жмеринки для з ’ єднання із Армією УНР . Протягом липня — грудня 1919 р . командував селянською групою республіканської армії , Залізною дивізією , у грудні 1919 р . став помічником командувача Армії УНР . Йому було надано звання генерал-хорунжого . Як помічник командарма брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР по тилах білої та червоної армій ( 6 . ХІІ . 1919 — 6 . V . 1920 ).
Після інтернування українських частин у Польщі Ю . Тютюнник не склав зброї , готувався до Другого Зимового походу на територію України . З цією метою створив у Львові партизансько-повстанський штаб , який сформував три повстанські групи . Найбільшу із них — Волинську — очолював сам Ю . Тютюнник . Повстанці 4 . ХІ . 1921 р . перейшли річку Збруч і вийшли до Коростеня . Після двотижневих боїв невеликій групі повстанців на чолі із Ю . Тютюнником вдалося повернутися до Польщі , а 359 козаків його загону були розстріляні більшовиками у м . Базарі на Житомирщині .
Подальша доля Ю . Тютюнника подібна до долі Б . Савинкова . Він був спровокований ДПУ до виїзду в Україну , де був схоплений . Намагаючись використати його авторитет для привернення на бік совєтської влади багатьох діячів національно-визвольного руху як в Україні , так і за її межами , йому дозволили викладати тактику й стратегію у Харківській школі червоних старшин . Демонструючи удавану толерантність до колишніх ворогів , яких змусили до співпраці , влада дозволила йому працювати і як кіносценаристові та редакторові художніх фільмів . Він навіть зіграв самого себе у фільмі « ПКП ». В УСРР вийшли друком його спогади « З поляками проти Вкраїни », ретельно відредаговані в ДПУ .
Однак Ю . Тютюнникові було важко змиритись з тогочасною дійсністю в Україні , не втаємничував він і свого ставлення до неї .
Навесні 1929 р . він був заарештований і висланий до Москви , де без суду , за наказом голови ОДПУ В . Менжинського , розстріляний .
176