Після Лютневої революції належав до проводу відродженої УСДРП . Брав участь в установчих зборах київської організації партії ( 22.111.1917 ), конференції УСДРП , яка відбулась у Києві 4 — 6.1 V . 1917 р . У полеміці , що виникла на конференції з колишніми партійними однодумцями по УСД Спілці , зауважував , що « розвиток революційних подій з неминучістю веде до повної самостійності України ». Як згадував М . Галаган , « він із глибоким внутрішнім пересвідченням заявляв , що не тільки дебати на цю тему про автономію , але й постанова партійної конференції про фактичне її заведення була цілком безпредметною , була якимсь анахронізмом для того часу і тих реальних обставин ... Треба було вже тоді ясно й виразно ставити собі метою здобуття державної самостійності України і цю свою мету здійснювати революційним шляхом , поборюючи всіх своїх противників із російського табору та створюючи блок чи коаліцію з українськими партіями , які будуть здібні йти на боротьбу за фактичне проведення в життя української самостійності ».
На Всеукраїнському національному конгресі М . Ткаченко виступив з доповіддю « Автономія України в федеративній республіці » і був обраний до УЦР від УСДРП . Від партійної фракції входив до складу Малої Ради . На І Всеукраїнському робітничому з ’ їзді ( 11 — 14 . VII . 1917 ), де виступив із рефератом , став членом Всеукраїнської ради робітничих депутатів . На закритому засіданні Малої Ради із представниками київських революційних організацій 25 . Х . 1917 р . М . Ткаченка було обрано до Крайового комітету охорони революції в Україні . Увійшов 2 . ХІ . 1917 р . до складу тимчасової комісії охорони порядку , створеному Генеральним Секретаріатом . На Сьомих Загальних зборах УЦР був затверджений на посаді генерального секретаря судових справ , яку обіймав і в кабінеті В . Голубовича .
Видав 23.111.1918 р . наказ окружним прокурорам , який забороняв німецьким і австрійським військовим судам судити громадян УНР . Це кваліфікувалось як « втручання в законну судову владу » і « беззаконний вчинок », що спричинилось до непорозумінь із німецькою військовою владою та поклало початок серії конфліктів між урядом УНР і німецькими властями . М . Ткаченко дав розпорядження про арешт і таємне викрадення банкіра Ю . Доброго , який входив до складу комісії , що провадила переговори із німцями про торговельний договір . Ця акція викликала різкий спротив німецького військового командування , яке 28 . IV . 1918 р ., напередодні гетьманського перевороту , заарештувало групу українських міністрів . М . Ткаченкові вдалося уникнути арешту , і до кінця 1918 р . він був змушений переховуватись у Харкові .
Оцінюючи М . Ткаченка як міністра внутрішніх справ УНР , Д . Дорошенко писав , що він відзначився « своєю енергією й щирим бажанням поліпшити внутрішній лад у державі ». Кореспондентові часопису « Відродження » на початку квітня 1918 р . М . Ткаченко заявляв , що « на місцях повинна відчуватися тверда центральна влада ». Провінційна адміністрація його не задовольняла і він говорив про потребу замінити деяких комісарів , начальників міліції , інших адміністраторів , які « не виправдали тих надій , які на них покладались ». Для місцевих самоврядних органів передбачав « можливість нових виборів , якщо ці органи замість контакту із міністерством внутрішніх справ будуть виявляти опір українській владі ».
На своєму VI партійному з ’ їзді ( 10 — 12.1.1919 ) УСДРП розкололась на три фракції . Ліва течія , яку очолили М . Ткаченко , М . Авдієнко та інші , заснувала окрему партію — УСДРП ( незалежних ). На Установчому з ’ їзді УКП ( 22 —
173