С . Тимошенка було запрошено на будівництво Південно-Донецької залізниці , і він оселився у Харкові . І в Києві , і в Харкові брав активну участь в українських легальних організаціях , зокрема в київському товаристві « Просвіта », Товаристві ім . Квітки-Основ ’ яненка та Літературно-художньому гуртку в Харкові .
У приватному бюро С . Тимошенка виконувались проекти різних за призначенням будівель , в тому числі для промислових районів Донецького басейну , приватних будинків у Харкові , санаторіїв і ресторанів на Чорному морі , в Слов ’ янську , Святогорську тощо . Він розробляв проекти меблів і інтер ’ єру . Доклав чимало зусиль для популяризації українських традицій в архітектурі . З 1913 р . архітектурні проекти С . Тимошенка постійно експонувались на міжнародних виставках у Москві , Києві , Подебрадах та ін .
У 1917 р . на Всеукраїнському національному конгресі С . Тимошенко став членом Центральної Ради від Харкова . Харківська громадськість на губернському з ’ їзді обрала його заступником голови губернського виконавчого комітету , влітку 1917 р . за згодою УЦР він був призначений Тимчасовим урядом харківським губернським комісаром . У складі делегації УЦР брав участь у переговорах з урядом Дону і Кубані в листопаді 1917 р . За часів УНР ( квітень 1918 р .) працював заступником начальника робіт залізниці Гришино — Рівне . У жовтні 1918 р . був обраний професором Українського державного університету в Києві .
У 1919 р . обіймав посаду інспектора Міністерства шляхів УНР , наглядав за евакуацією , реевакуацією та відбудовою залізниць в смузі військових дій . Протягом 1919 — 1921 рр . очолював Міністерство шляхів УНР . Виїхавши до Львова 1921 р ., працював архітектором акційної спілки будівельного промислу . Саме тоді харківська ЧК , зробивши обшук в помешканні С . Тимошенка , знищила всі його архітектурні проекти та шкіци .
У 1923 р . оселився в ЧСР , був обраний доцентом , а 1925 р . — професором Української господарської академії в Подебрадах . У 1928 — 1929 рр . був ректором академії , із 1930-х рр . мешкав у Польщі , де очолював Товариство ім . Петра Могили та Честнохресне братство на Волині .
Автор проектів , за якими збудовано церкви і каплиці на Волині , лікарні , гімназії , електростанції тощо .
Т К А Ч Е Н К О Михайло Степанович ( 1879 — 1920 , Москва ) — політичний
■ діяч , правник ; член Центральної і Малої Рад , генеральний секретар судових справ , міністр внутрішніх справ УНР .
Родом із Чернігівщини . Освіту здобув на юридичному факультеті Київського університету . Один із лідерів студентської громади Київського університету , належав і до керівництва РУП . М . Галаган у своїх « Споминах » писав про М . Ткаченка як про людину з « аналітично-теоретичним розумом », « повну внутрішнього вогню », що світився у « його впалих темних очах ». Він очолював гурток пропагандистів , який , за словами М . Галагана , мав на меті готувати партійні кадри для РУП . Напрям гуртка був « виразно марксистський » і особисто М . Ткаченко відчував себе послідовним марксистом . М . Галаган , як і інші члени студентської громади , вважав його своїм « хрещеним батьком » у революції . Після розколу РУП М . Ткаченко приєднався до УСД Спілки . Був одним із лідерів її київського комітету .
172