ухвалу винесли делегати й окреслили коло нагальних заходів для розв ’ язання такого завдання . І . Стешенко як голова Товариства шкільної освіти , член новоствореної Всеукраїнської учительської спілки , член Київського губернського виконкому Ради об ’ єднаних громадських організацій докладав чимало зусиль для реалізації програми , схваленої І Всеукраїнським учительським з ’ їздом . Багато разів виступав на засіданнях УЦР та Малої Ради , де репрезентував фракцію УСДРП , із різних питань мовної і шкільної політики , зокрема щодо українізації вищих шкіл в Україні , скасування надбавок учителям за « обрусение края » тощо .
У 1917 р . багато чого доводилось робити вперше : створювати український уряд , перші українські гімназії , підручники , термінологічні словники , програми для початкової школи , влаштовувати курси українознавства . Реалізацію більшості таких заходів очолював І . Стешенко . Зрештою , 15 . VI . 1917 р . його було призначено генеральним секретарем освіти . Програмою діяльності І . Стешенка на цій посаді можна вважати таке висловлення з його промови перед педагогічною громадськістю : « Український народ є державним на своїй території , але , разом з тим , необхідна повна справедливість щодо національних меншин , що проживають на території України , права яких повинні бути забезпечені . Але всі народності , що проживають в Україні , зобов ’ язані знати мову , літературу , географію і історію України ». Був глибоко переконаний , що школа має бути національною як за формою , так і за змістом .
Як генеральний секретар освіти неодноразово звертався до українського вчительства із закликом зорганізуватись для спільної справи в розбудові української школи . Його перша відозва побачила світ 2 . VII . 1917 р . « Кожен , хто почуває свої обов ’ язки перед рідним краєм і хто може допомогти рідній справі — хай іде до роботи . Час не жде », — наголошувалось у зверненні Генерального секретарства освіти до вчителів . І . Стешенко звернувся 14 . Х . 1917 р . до українців за межами України , закликаючи « не згубити ознак народу нашого », щоб « пам ’ я тали , хто ми й звідки , яких батьків діти ». Він радив землякам-українцям дбати про рідну освіту , відкривати школи та запевняв , що зі свого боку секретарство допоможе , « щоб в тих школах була добра наука ». Прагнучи допомогти вчителям в організації і налагодженні процесу українізації освіти , І . Стешенко видав брошуру « Поміч учителю в справі національного виховання дітей ».
Сучасники відзначали його високі ділові якості . « Із Стешенком приємно було працювати , — згадувала С . Русова , директор департаменту позашкільної освіти , — це був молодий , розумний діяч , на формальний бік справи звертав він мало уваги , але певно й рішуче дотримувався гасла : негайна українізація народної освіти , усіх шкіл й усіх шкільних установ ». За її словами , саме І . Стешенкові належить « один із світлих починів » — організація гімназій на селах . Із 39 гімназій , відкритих 1917 р . в Україні , 25 були сільськими .
Широкого розголосу серед педагогічної громадськості набув конфлікт між керівництвом Київської шкільної округи та Генеральним секретарством освіти . І . Стешенко вимагав від куратора шкільної округи В , Науменка конкретних заходів для здійснення шкільної реформи й переведення в життя українізації народної освіти . Той своєю чергою не визнавав Генерального секретарства освіти і не бажав підкорятися революційним діям його керівництва . Зрештою це призвело до курйозних ситуацій , коли В . Науменко виїхав до Петрограда , намагаючись оскаржити в міністерстві народної освіти Тимчасового уряду дії генерального секретаря вже після проголошення III Універсалу , не розуміючи , що влади Тимчасовий уряд вже не мав . У зв ’ язку із цим конфліктом П . Тулуб , перший біограф І , Стешенка , писав : « Погане ставлення Тимчасового уряду до
170