П . Стебницькому « найбільше придалися увесь попередній досвід політичний та його природно розважлива , тактовна вдача ».
Водночас скепсис щодо ймовірних наслідків розвитку революції не полишав П . Стебницького . Він добре розумів органічні вади УЦР і в одному із листів ділився своїми побоюваннями із Є . Чикаленком : « За київські справи боязко , адже людей там зовсім нема : знизу стихія , яка , правда , розбурхалась , але без доброго керування сама нічого не здобуде і поволі вгамується . А зверху — організоване представництво трьох політичних напрямів : соціалісти , белетристи та гімназисти . З такою спілкою трудно вести добру політику ».
Переїхавши до Києва у травні 1918 р ., увійшов до складу української делегації на мирних переговорах із РСФСР . За спогадами О . Лотоцького , П . Стебницький як товариш голови делегації « рішуче кладе край тим переговорам , які більшовики просто використовували для своєї агітації на Україні ». У серпні 1918 р . був призначений сенатором Адміністративного суду Державного Сенату Української Держави . У жовтні-листопаді 1918 р . — народний міністр освіти Української Держави . Йому належала важлива роль у створенні Української академії наук , із якою були пов ’ язані його останні роки життя . З 1919 р . очолював постійну Комісію біографічного словника У АН . О . Лотоцький згадував , що П . Стебницький « свідомо залишався в Києві в переконанні , що частина української інтелігенції повинна залишитися вдома для непреривності національної роботи ».
Автор літературних і публіцистичних творів , зокрема « Під стелями Думи » ( 1907 ), « Українська справа » ( 1917 ), « Поміж двох революцій » ( 1918 ).
^Т Е П А Н Е Н К О Аркадій Степанович ( 1889 —?) — громадсько-політич- ^■^ний діяч ; член Центральної і Малої Рад , ЦК Селянської спілки , заступник голови Центральної Ради .
Відомості про дореволюційне життя А . Степаненка обмежені . Напередодні 1917 р . працював в українських громадських установах Києва — Українському клубі , товаристві « Просвіта », клубі « Родина ». За політичними переконаннями належав до УПСР та до кола її провідних діячів . На З ’ їзді діячів українського села репрезентував очолювану ним Київську повітову раду селянських депутатів . М . Грушевський у « Споминах » писав , що А . Степаненко був в організаційному комітеті Селянської спілки , « брав визначну участь в її справах , і , між іншим , за його підписом виходили різні заклики спілки ».
Як член Всеукраїнської ради селянських депутатів та ЦК Селянської спілки на І Всеукраїнському селянському з ’ їзді ( 28 . V — 2 . VI . 1917 ) кооптований до УЦР . Від УПСР був делегований на І Всеукраїнський з ’ їзд рад робітничих , селянських і солдатських депутатів України ( 4 — 6 . ХІІ . 1917 ) у Києві . Делегати з ’ їзду обговорили ультиматум Ради народних комісарів і кваліфікували його як « замах проти УНР », чинник , здатний « розірвати федеративні зв ’ язки , до яких прямує українська демократія ». А . Степаненко входив до президії з ’ їзду , головував на його засіданнях . У січні 1918 р . його було обрано заступником голови УЦР . Працював також у конституційній комісії УЦР , редакційних комісіях . Брав участь у підготовці відозв і звернень УЦР .
На IV , нелегальному , з ’ їзді УПСР , що відбувся 13 — 16 . V . 1918 р . в Києві , був обраний до ЦК УПСР ( центральної течії ). У 1919 р . призначений емісаром
165