^ Т Е Б Н И Ц Ь К И Й Петро Януарійович ( псевд . П . Смуток , А . Ірпен- ^ с ь к и й , Малоросіянин , Малорос , П . Хмара та ін .; 25 . ХІ . 1862 , с . Гореничі Київського пов . — 14.111.1923 , Київ ) — громадсько-політичний діяч , письменник , публіцист ; комісар у справах України при Тимчасовому уряді .
Народився в сім ’ ї священика . Закінчив 1-у Київську гімназію ( 1881 ) та фізичноматематичний факультет Київського університету ( 1888 ). Працював на різних посадах у Міністерстві фінансів і Торгово-телеграфному агентстві в Петербурзі . Друкував статті з економіки в « Вестнике финансов », « Торгово-промышленной газете », « Русском экономическом обозрении ». У Петербурзі очолював українську громаду , місцевий осередок ТУП , допомагав у роботі депутатам українських фракцій в І та II Державних Думах . Створивши разом із О . Лотоцьким 1898 р . Доброчинне товариство для видання загальнокорисних і дешевих книжок , сприяв публікації українських видань , насамперед творів Т . Шевченка , енциклопедії « Украинский народ в его прошлом и настоящем » ( 1914 — 1915 ). Співробітничав із часописами « Киевская старина », « Украинская жизнь », « Літературно-науковий вісник », « Рада » та ін .
Після Лютневої революції очолював Українську національну раду в Петрограді . Разом з О . Лотоцьким підготував для Тимчасового уряду записку про нагальне задоволення національних інтересів українського народу , яка обговорювалась на зустрічі представників Української національної ради з прем ’ єрміністром кн . Г . Львовим ( 17 і 23 . III . 1917 ).
Належав до УПСФ , був одним із найтиповіших представників цієї ліберальнодемократичної партії . З ентузіазмом сприйнявши початок революції , а потім зіткнувшись із її реаліями , він дуже швидко відчув небезпеку в радикалізації її розвитку . « Загальні справи не веселять , — пише він із Петрограда в Україну у травні 1917 р . — ... У нас ( в Україні . — Авт .) ще більше і довше держатиметься лад , як де , — бо ми — культурніші , але і наш люд врешті піде за рухом , коли знов-таки не спинить яка зверхня сила . Тою силою може бути або свій диктатор , або знов варяг — проханий чи непроханий , то все одно ... А в загальній руїні — і наша руїна , бо штучними способами нашої справи добре не поставити ... тепер вже пізно . Має бути вже щось нове — і якесь чуже , невідоме , і творити нашу долю вже будуть нові люди , і теж якісь чужі і далекі ».
На Малій Раді 15 . VII . 1917 р . був затверджений на посаді представника Генерального Секретаріату при Тимчасовому уряді . П . Стебницький мав певні сумніви в доцільності обіймання такої посади (« тепер і уряд соціалістичний , і український Секретаріат весь із соціалістів , а я ніколи не був програмовим соціалістом і навряд чи зміг би добре підтримувати сучасну політику »). Зрештою , вболіваючи за справи в Україні , він пристав на пропозицію .
На посаді комісара України при Тимчасовому уряді доклав чимало зусиль до розв ’ язання різних конфліктних і суперечливих проблем , що наставали між міністерствами Тимчасового уряду та генеральними секретарствами України . Він , зокрема , клопотався звільненням із війська і поверненням в Україну вчителів ; справою повернення додому галичан , інтернованих в 1914 — 1915 рр . російською армією в Росії , залагодженням конфлікту між Генеральним секретарством освіти та Київською шкільною округою , яка постійно апелювала до петроградського міністерства освіти , та багатьма іншими . О . Лотоцький писав , що на цій посаді
164