першими українськими дітьми . Не тими дітьми , що виростають в селі , в рідній сфері стихійними українцями , —' ми були дітьми городянськими , яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку ». Набула блискучу освіту , спочатку домашню , згодом — у приватному пансіоні та гімназії В . Ващенко-Захарченко , де музику викладав М . Лисенко .
З дитинства почала віршувати , складати казки . « В наших ... родинах , Старицьких і Косачів , панував особливий літературний дух , — писала вона , — тому , хто мав хоч іскру таланту , не писати тут було цілком неможливо ». У помешканні Старицьких « завжди було повно людей , — згадувала В . О ’ Коннор-Вілінська , — тут стрічалися всякі інтереси : мистецькі , наукові , політичні , але що далі , то все виразніше забарвлені українською національною закраскою ». « Вже з 8 років , із моменту першого пробудження свідомості , в мене буяли два почуття — любов до своєї нації , оганьбленої й пригнобленої , і ненависть до тиранів , — говорила Л . Старицька на допитах у справі « СВУ », — із того моменту скрізь , на кожному кроці свого дитячого й юнацького життя я обстоювала свої національні і соціальні переконання ».
У 1888 р . в Києві з ініціативи Лесі Українки та її брата М . Косача утворився літературний гурток « Плеяда ». Л . Старицька разом із І . Стешенком , М . Славинським , В . Самійленком та іншими була членом цього гуртка , який лишив великий слід в українській літературі . Л . Старицька перейняла майже всі таланти свого батька .
До української літератури увійшла як драматург , прозаїк , поет , перекладач , мемуарист . Разом із батьком написала історичні романи « Перед бурею », « Останні орли ». Вона є авторкою п ’ єс « Аппій Клавдій » ( 1909 ), « Жага » ( 1910 ), « Гетьман Дорошенко » ( 1911 ), « Крила » ( 1913 ), поеми « Сапфо », лібретто до опер М . Лисенка « Енеїда » ( 1910 ) та « Ноктюрн » ( 1912 ), перекладів німецьких , французьких , російських поетів , спогадів « 25 років українського театру » ( 1907 ), « Хвилини життя Лесі Українки » ( 1913 ), а також про М . Старицького , М . Лисенка , І . Франка , В . Самійленка та ін . Твори Л . Старицької друкувались у всіх українських часописах Наддніпрянської України та в Галичині .
Вона не обмежувалась літературною працею , провадила також активну громадсько-політичну діяльність . Була засновником і членом Літературно-артистичного товариства в Києві , Українського клубу та Українського наукового товариства , київської « Просвіти » інших громадських організацій . Політичні переконання привели Л . Старицьку-Черняхівську до Української радикально-демократичної партії , згодом до Товариства українських поступовців . У 1912 р ., після смерті М . Лисенка , який очолював Український клуб , перебрала на себе його обов ’ язки . Закритий за умов столипінської реакції , Український клуб відновився під назвою « Родина ». У його приміщенні відбувались не лише громадські та мистецькі заходи , а й збирались члени ТУП , яких М . Грушевський у своїх споминах називав « мозком української нації ». Він також констатував , що « пані Черняхівська була тоді в Києві , можна сказати , центральною репрезентативною фігурою сеї інтелігенції ».
За років Першої світової війни в клубі « Родина » було створено шпиталь , у якому серед поранених провадилась культурно-освітня та агітаційна робота . Члени клубу створили т . зв . Тетянинську гімназію для дітей біженців і депортованих галичан , працювали в новостворених дитячих притулках , де нелегально діяли українські школи . Л . Старицька-Черняхівська працювала також у товаристві « Юг » — Товаристві допомоги населенню Півдня Росії , яке потерпіло від
161