співробітничав у петербурзьких часописах — журналі « Жизнь » та газеті « Северный курьер ». Під час Російсько-японської війни був знову мобілізований до війська і служив прапорщиком у російській армії .
У 1905 р . М . Славинського було обрано депутатом І Державної Думи . Він став редактором часопису « Украинский вестник ». У 1909 — 1917 рр . — співредактор історично-літературного відділу часопису « Вестник Европы ». У Петрограді був одним із діяльних членів української громади , організатором петербурзького осередку ТУП , членом Української радикально-демократичної партії ( з 1917 р . — УПСФ ). « Як журналіст М . Славинський , — згадував О . Лотоцький , — був більш за всіх нас в курсі справ політичних — внутрішніх і міжнародних . Тож звичайно для акції політичної відбували ми , поза вантажистою організацією ТУПа , стисліші наради утрьох : П . Я . Стебницький , М . А . Славинський та я . Висновки наших нарад або вступали на обміркування громади ТУПа , або безпосередньо йшли в рух ». « В російських журналістичних колах М . Славинський , — свідчив О . Лотоцький , — навіть працюючи у виданнях суто російських , завше мав себе як українця , — не зрікаючись своїх українських поглядів та не маркуючи себе « малороссом », як звичайно поступали його колеги , російські журналісти українського походження . Лейтмотивом публіцистичних праць М . Славинського в українській справі була ідея Росії не як суцільного цілого із погляду національного та політичного , а як « імперії народів », у якій кожен народ має користуватись належним правом національним та політичним ».
Наприкінці березня 1917 р . його обрали членом виконавчого комітету Української національної ради в Петрограді . Він був одним із організаторів Російської республікансько-демократичної партії , увійшов до складу її ЦК і став заступником голови та співзасновником партійного органу — газети « Отечество ». Під час створення коаліційного уряду 11 . VI . 1917 р . М . Славинський очолив Особливу нараду з провінціальної реформи при Тимчасовому уряді із правами міністра . Головне завдання наради вбачав у « погодженні виявлених деякими областями Російської держави потреби в автономних формах управління із інтересами інших областей , які таких вимог не виявляли , а також із інтересами державної цілісності ». Член Тимчасової Ради Російської Республіки ( Передпарламенту ). Був призначений представником Тимчасового уряду при УЦР і його ж представником на З ’ їзді поневолених народів Росії , який відбувся в Києві 8 — 15 . ІХ . 1917 р . Вітаючи учасників з ’ їзду , М . Славинський наголошував , що немає нічого дивного в тому , що з ’ їзд скликаний не Тимчасовим урядом , а Центральною Радою , оскільки , за його словами , « в наш час не повинно бути централізму і поділу на державні і недержавні народи , а всі народи мають бути державними ».
За періоду Української Держави виконував обов ’ язки представника українського уряду в Петрограді . В червні 1918 р . очолив політичну комісію української делегації на переговорах із РСФСР , був радником Міністерства закордонних справ Української Держави . За Директорії УНР — український представник у Новочеркаську , міністр праці ( 1920 ) та голова української дипломатичної місії в ЧСР .
На еміграції викладав в українських школах , зокрема 1923 р . — професор Української господарської академії в Подебрадах , а згодом — професор Українського високого педагогічного інституту ім . М . Драгоманова . У 1945 р . був заарештований совєтською військовою контррозвідкою в Празі і вивезений до СССР , де загинув у в ’ язниці .
159