70 місць надавалося членам УСДРП , а ЗО — УПСР . До виконавчого комітету Ради увійшли провідні діячі УСДРП та УПСР . « До Президії виконкому Всеукраїнської ради робітничих депутатів , члени якої мали увійти до складу Малої Ради , обрали І . О . Маєвського , М . В . Порша , В . Д . Довженка . Отже , якщо в самій раді робітничих депутатів було кілька робітників , то в Малій Раді їхні інтереси представляли відповідно лікар , видавець , кооператор та інженер-технолог », — так оцінює соціальний склад Всеукраїнської ради робітничих депутатів А . П . Гриценко . Пом ’ якшуючи деяку категоричність зацитованого висновку , відзначимо , що згадані з ’ їзди цілком були використані українською партійною демократією для зміцнення своїх позицій у Центральній Раді *.
❖ ❖
Формально партії мали порівняно скромне представництво в УЦР . Під час формування її складу Всеукраїнським національним конгресом Союз українських автономістів-федералістів ( пізніше УПСФ ) отримав 5 мандатів , УСДРП — 4 , УРДП — 3 , самостійники — один мандат . Відповідно до постанови П ’ ятих Загальних зборів від 23 червня про реорганізацію Центральної Ради партійні квоти майже не змінилися : УСДРП — 5 мандатів , УПСР — 5 , УПСФ — 5 , трудовики — 5 місць . Одначе насправді перші три партії мали незмірно більшу кількість мандатів за рахунок своїх членів , проведених до Ради через селянський , військовий , робітничий з ’ їзди й територіальне представництво . Загалом саме політичні партії визначали характер діяльності УЦР , її фракції утворювалися не за якимось іншим , а за партійним принципом .
У звіті про роботу Третіх Загальних зборів подається таке визначення УЦР : « коаліційний орган різних партій , кожна з котрих має свою економічну платформу ». З розвитком революції , загостренням політичної та економічної ситуації , після входження до Центральної Ради неукраїнських політичних партій , про коаліцію годі було говорити . Київські більшовики не приховували , що вони вступили до Ради лише з метою її підриву зсередини . У січні 1918 р . таку саму акцію намагалася здійснити група лівих українських есерів .
Совєтська історіографія розглядала Центральну Раду як однорідну контрреволюційну буржуазну інституцію , тоді як документи свідчать , що до її складу за різних періодів входило 19 політичних партій — українських , російських , єврейських , польських , з них 17 називали себе соціалістичними ( у телеграфних переговорах з Й . Сталіним 17 листопада 1917 р . М . Порш , відкидаючи більшовицькі звинувачення у недемократичності Центральної Ради , заявив , що у її складі « є всі соціалістичні партії країни і зовсім « немає цензових елементів »).
Із протоколів Загальних зборів та звітів про їх роботу можна легко переконатися , в якій гострій міжпартійній боротьбі вони відбувалися . Які ж партії відігравали в УЦР головну роль ? Сьогодні ми не маємо вичерпних довідок щодо партійного складу Великої Ради , одначе можемо скласти про нього уявлення на підставі окремих документів та спогадів .
Для найбільш загальної характеристики партій в УЦР використаємо спогади А . Гольденвейзера . Він пише : « Депутати-українці поділялися на три значні
В . Винниченко писав , що С . Петлюру до УГВК « було вибрано не за його належність до війська , а через те , що він себе заявив членом соціал-демократичної партії » ( Відродження нації . — Київ ; Відень , 1920 .— 4 . 2 .— С . 218 ).
15