губернський комітет Ради об ’ єднаних громадських організацій рекомендував його на посаду губернського комісара Київщини .
У спогадах , опублікованих газетою « Діло » ( 1924 , 6 січня ) під назвою « Як ми складали перший кабінет для Скоропадського », 0 . Саліковський розповідав про збори представників УСДРП , УПСР , УПСФ , на яких вдалися до спроби створити новий кабінет міністрів із метою урятувати УЦР . « Нарада партій визнала необхідним зробити спробу урятування Центральної Ради шляхом певних уступок німцям , — згадував О . Саліковський , — Було конче необхідним відмовитись від фантастичної аграрної реформи есерів (« соціалізації »), замінивши її більш реальною і життєвою демократичною програмою , а по-друге — доповнити склад Ц . р . представниками тих верств населення , яких не було , і в першу чергу представниками земського і міського самоврядування ».
Одначе такі заходи вже не могли зупинити політичний процес , який розпочався в Україні 29 квітня 1918 р . До влади прийшла інша політична сила , на яку було зорієнтоване німецьке військове командування . Воно категорично заперечило подальшу діяльність Центральної Ради . Непоступливість представників політичних партій соціалістичного спрямування , їхнє небажання взяти участь у формуванні кабінету міністрів гетьмана П . Скоропадського лише зашкодили мирному розвитку суспільства , фактично привела їх в опозицію , а згодом — і до політичного перевороту . Після гетьманського перевороту О . Саліковський був обраний членом Всеукраїнської земської управи .
За Директорії — редактор тижневика « Трибуна » та член ради Міністерства внутрішніх справ . Співробітник « Літературно-наукового вісника », « Нової ради », « Променя », « Нашого минулого », « Нової України », секретар Дніпросоюзу . У травні 1920 р . в кабінеті В . Прокоповича — міністр внутрішніх справ . З 14 . Х . 1920 р . — заступник Голови Ради Міністрів УНР , з 11.11.1921 р . — член Вищої військової ради .
На еміграції у Варшаві видавав часописи « Українська трибуна », « Українська справа », « Трибуна України ».
^ Е В Р Ю К Олександр Олександрович ( 1893 — 1941 , Франкфурт-на-Оде- ^■^рі ) — громадсько-політичний діяч , дипломат ; член Центральної і Малої Рад , голова української делегації на мирних переговорах у Бересті-Литовському .
Вищу освіту здобув у Петроградському технологічному інституті . Був членом української студентської громади і працював в інформаційному бюро українських студентських організацій Петрограда . Д . Дорошенко згадував про О . Севрюка як здібного і розумного юнака . Напередодні революції 1917 р . продовжував навчання в інституті і від студентських організацій був делегований до УЦР 9 . ІУ . 1917 р ., вже після закінчення роботи Всеукраїнського національного конгресу .
Як один із провідних діячів УПСР , входив до ЦК партії та репрезентував партійну фракцію в Малій Раді . На Малій Раді ЗО . VIII . 1917 р . О . Севрюка було обрано членом української делегації на З ’ їзд поневолених народів Росії як представника українських есерів . Працював у комісіях , створюваних Малою Радою , зокрема очолював комісію з розроблення законопроекту про скликання Українських Установчих зборів , був членом комісії законодавчих внесень . На закритому засіданні Малої Ради із київськими революційними організаціями
157