У 1924 р . переїхав до Парижа , був одним із близьких співробітників Головного Отамана УНР С . Петлюри . Обіймав ключові посади в уряді УНР в екзилі : 1924 — 1939 рр . — голова Ради Міністрів УНР , жовтень 1939 р .— травень 1940 р . — заступник голови Директорії та Головного Отамана УНР . Протягом 1925 — 1939 рр . у Парижі редагував часопис « Тризуб ».
Автор наукових досліджень із історії Києва та сфрагістики : « Сфрагістичні анекдоти » ( 1938 ), « Під золотою хорогвою » ( 1943 ), « Заповіт Орлика » ( 1939 ), « Сфрагістичні етюди » ( 1954 ), « Печать Малороссийская » та ін .
П У Г А Ч Ісаак Михайлович (?— 1918 , Київ ) — громадсько-політичний
■ " діяч , письменник і журналіст ; член Центральної і Малої Рад , а також ЦК Селянської спілки та ЦК УПСР .
Діяч українського есерівського руху , один із засновників Селянської спілки . На I Всеукраїнському селянському з ’ їзді ( 28 . V — 2 . VI . 1917 ) був обраний до ЦК Селянської спілки та кооптований до складу УЦР , пізніше увійшов до Малої Ради ( 28 . VI . 1917 ), в якій репрезентував фракцію УПСР .
Талановитий журналіст і письменник , І . Пугач друкував статті , нариси , рецензії у багатьох українських часописах , зокрема в « Раді », « Літературно-науковому віснику ». Наприкінці 1917 — на початку 1918 рр . редагував газету « Народна воля » — орган ЦК Селянської спілки і Центрального кооперативного комітету . На II з ’ їзді УПСР ( 15 — 19 . VII . 1917 ) був обраний до ЦК партії . В УЦР працював здебільшого в непостійних комісіях , які створювались для розв ’ язання нагальних завдань , зокрема в червні 1917 р . входив до складу делегації УЦР на переговорах із повсталим полком ім . гетьмана П . Полуботка тощо .
І . Пугач трагічно загинув наприкінці січня 1918 р . під час більшовицької окупації Києва . М . Єреміїв у спогадах писав , що більшовиками « спеціально були розшукувані українські соціалісти і члени Центральної Ради , але й усіх , що мали якісь українські посвідки , не минули кулі . Так загинули визначні члени Центральної Ради Пугач , Зарудний та Бочковський , які думали , що вони як ліві есери нічим не ризикують ». Після повернення до Києва УЦР вшанувала пам ’ ять всіх своїх членів , які загинули в дні більшовицького терору . Вдові І . Пугача було призначено довічну пенсію .
РАСОВА Софія Федорівна ( 18.11.1856 , с . Олешня Городнянського пов . ■Чернігівської губ . — 5 . ІІ . 1940 , Прага ) — громадський і педагогічний діяч , засновниця українських жіночих організацій ; член Центральної Ради , директор департаменту дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства ( Міністерства ) освіти УНР .
Шведка по батькові ( дівоче прізвище — Ліндфорс ), француженка по матері , С . Русова все своє життя віддала ідеї визволення українського народу з-під імперського ярма . Закінчила Київську Фундуклеївську гімназію ( 1870 ). У 1871 р . разом із сестрою відкрила в Києві перший дитячий садок , була організатором закладів позашкільної освіти для дорослих , згодом дитячі садки заснувала в Харкові , Чернігові . Всюди провадила активну громадську діяльність ( в Київській
153