Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 148

ських республік і забезпечував би для них відповідні власні і загальносоюзні
засоби».
Націонал-комуністичні переконання М. Полоза не могли мати підтримки
керівництва УССР. Він, як і інші колишні лідери боротьбистів, був звинувачений
спочатку в «націонал-ухильництві», а незабаром у причетності до «націоналіс­
тичної організації».
Наприкінці 1933 р. був заарештований і відбував покарання на Соловках. За
повторним вироком розстріляний.
ГІОНЯТЕНКО Прокіп Дмитрович (псевд. П. Дмитренко, Сулима,
* “Хома Брут та ін.; 1.XI. 1878, Полтава — ?) — громадсько-політичний
діяч, журналіст, письменник; член Центральної Ради, товариш генераль­
ного секретаря внутрішніх справ.
Народився в сім’ї ремісника. Навчався у Полтавській духовній семінарії. У
1899—1902 pp. був членом українського гуртка семінаристів. Ставши 1903 р.
членом полтавського осередку РУП, провадив політичну роботу в Полтаві,
Катеринодарі, Петербурзі та Києві. Після провалу 1904 р. партійної організації в
Катеринодарі емігрував до Галичини і працював у закордонному комітеті РУП, а
згодом став членом УСДРП. У Львові був вільним слухачем університету.
Літературну діяльність розпочав 1900 р. Друкував статті в галицькій і наддніп­
рянській пресі. Був співробітником київських і львівських періодичних видань:
«Літературно-наукового вісника», «Ради», «Слова», «Вільної України», «Світла» та
ін. Співробітничав у партійних виданнях РУП, згодом — УСДРП, зокрема в
«Робітничій газеті» (1917—1918).
У березні 1917 р. був обраний членом Київського губернського виконавчого
комітету Ради об’єднаних громадських організацій, куди був рекомендований
Центральною Радою як відпоручник Чигиринського повіту. На Всеукраїнському
національному конгресі виступив із доповіддю «Про забезпечення прав націо­
нальних меншостей».
У червні 1917 p., із заснуванням Генерального Секретаріату, призначений
товаришем генерального секретаря внутрішніх справ. На цій посаді опікувався
справами біженців із Галичини та Буковини, українськими громадянами, що
залишались в Росії і не мали змоги повернутись в Україну та ін. Вірний партійний
товариш В. Винниченка, П. Понятенко перебрав на себе нагальні завдання
внутрішньої політики, оскільки В. Винниченко очолював на той час увесь уряд. У
січні 1918 р. обійняв посаду директора канцелярії Міністерства внутрішніх справ
УНР. У березні його було призначено консулом УНР у Катеринодарі. На цій
посаді залишався і за часів Української Держави, доклавши чимало зусиль для
посилення українських впливів на Кубані. За Директорії УНР був співробітником
української дипломатичної місії у Варшаві (1919—1920).
У 1921 р. повернувся на Кубань. Подальша доля невідома.
147