Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 145

ГПИЛЬКЕВИЧ Олександр Меркурійович ( 22 . V . 1880 , Фастів Київської
■ * губ . — 1922 , Каліш , Польща ) — військовий і політичний діяч ; член Центральної Ради та Українського генерального військового комітету , генерал-хорунжий Армії УНР .
Після закінчення 1898 р . гімназії навчався у Миколаївському інженерному училищі та Миколаївській інженерно-технічній академії в Петербурзі . Як український патріот він сформувався ще за гімназійних років . Знайомство і тісні зв ’ язки з В . Антоновичем , М . Грушевським , В . Винниченком , М . Шаповалом та іншими діячами сприяли зростанню його національної свідомості . Був членом українських громадських організацій , зокрема клубу « Родина » в Києві .
Учасник Першої світової війни , воював на Південно-Західному фронті . У чині полковника російської армії 20.11.1917 р . був призначений командиром 1-го повітряного дивізіону . Після Лютневої революції — один із засновників товариства Український військовий клуб ім . гетьмана П . Полуботка ( 16.111.1917 ). Товариство мало виразне самостійницьке спрямування , було ініціатором формування 1-го Українського полку ім . Б . Хмельницького . На І Всеукраїнському військовому з ’ їзді О . Пилькевича було обрано до УГВК та кооптовано до складу УЦР . Головним гаслом з ’ їзду було негайне « оголошення принципу національно-територіальної автономії України ». Задля цього була ухвалена резолюція про відрядження до Петрограда для переговорів із Тимчасовим урядом спеціальної делегації УЦР та УГВК , до складу якої увійшов і О . Пилькевич . Його промова справила неабияке враження на кн . Г . Львова , для якого взагалі організоване українське вояцтво були вагомим політичним аргументом . « В разі відмовлення наших справедливих історичних домагань із боку Тимчасового російського уряду , вам , пане міністре , доведеться мати діло із півтора мільйонами озброєного українського народу », — ці слова О . Пилькевича мали нагадати членам Тимчасового уряду суспільні реалії в Україні .
Очолював агітаційно-освітній відділ в УГВК , а в новоствореному після І Універсалу Генеральному секретарстві військових справ одержав призначення старшини із особливих доручень . Брав участь в діяльності УЦР як член комісії для розроблення вказівок Генеральному Секретаріатові стосовно військових справ . На Малій Раді 10 . VIII . 1917 р . його було обрано представником УЦР при генеральному штабі російської армії для « налагодження справ українського війська ». З його-таки ініціативи УЦР порушила питання про повернення в Україну знамен і клейнодів Запорозької Січі .
Після більшовицького перевороту в Петрограді приїхав до Києва і продовжив роботу в УЦР та УГВК . Неодноразово доповідав Генеральному Секретаріатові про ситуацію , що складалась в Україні внаслідок більшовицького наступу . Йому було доручено розробити оперативний план охорони Києва , « краю та залізничних доріг і кордонів ». Під час бойових дій у столиці в січні 1918 р . брав участь у вуличних боях , його військовий підрозділ звільнив від червоногвардійців опорний пункт у готелі « Прага ».
Навесні 1918 р . О . Пилькевича було відряджено військовим інспектором до Володимира-Волинського , де тоді формувалась Сірожупанна дивізія . За Української Держави отримав призначення на посаду отамана для особливих доручень Міністерства військових справ ( 15 . VI . 1918 ). За наказом Директорії 23 . ХІ . 1918 р . очолив статистично-інформаційний відділ комісії у справах військо­
144