LJIKOBCbKHfl Андрій Васильович ( псевд .: А . Яринович , А . Ганаско-
■ * вич , А . Василько ; 14 . Х . 1885 , с . Малий Буялик Херсонської губ . — 1942 , Ленінград ) — громадсько-політичний діяч , літературознавець , журналіст ; один із засновників Центральної Ради , товариш голови Центральної Ради , член Малої Ради , міністр закордонних справ Директорії УНР .
Народився у міщанській сім ’ ї . В автобіографії писав , що його дитячі роки минули в селі поблизу Очакова , « в голому , сухому як перець степу , над півсолоною Березанською затокою Чорного моря ». Після смерті батька 1891 р . родина переїхала до Одеси , де в єврейських кварталах міста жив і виростав А . Ніковський . « Скінчив народну школу , — згадував він , — і допомагав своєму вітчимові на роботі в лазнях Ісаковича , чистячи відвідувачам чоботи , підсушуючи простирадла , бігаючи за квасом і милом ». Напевне , його спіткала б доля « кухарчиних дітей », якби не зустріч 1897 р . з сином одеського ювеліра М . Еліка , який , за словами А . Ніковського , « спокусив його розкішними вигодами знання і освіти » та за нетривалий час підготував до іспитів у гімназії . Після закінчення гімназії вступив на природничий факультет Одеського університету , а невдовзі перейшов на історично-філологічний .
Навчаючись в університеті , А . Ніковський зблизився із діячами місцевої української громади . Був членом правління , секретарем і бібліотекарем Одеського товариства « Просвіта ». У газеті « Рада » 1907 р . з ’ явились його перші публікації . За його спогадами , то були кореспонденції про боротьбу генерала Толмачова із місцевою « Просвітою ». На той час А . Ніковський читав курси української мови та літератури в таємних групах шкільної молоді , що діяли в гімназіях , семінарії , технічній школі , викладав у приватних гімназіях . Був членом Одеської молодої громади , до якої входили С . Шелухин , Б . Чехівський , І . Луценко та ін . Порівняно зі Старою громадою , всі вони були прихильниками самостійницького напрямку . А . Ніковський був також членом УРДП і ТУП . Брав участь у студентському русі . Нелегально їздив 1908 р . до Праги як делегат від одеського студентства на Всеслов ’ янський студентський з ’ їзд , а 1911 р . був делегатом від Молодої громади на з ’ їзді ТУП у Києві . Саме тоді вийшли друком його перші літературознавчі праці « Українська література і кріпацтво », « Вічна казка » ( про твір О . Олеся « По дорозі в казку »). По закінченні університету викладав російську мову в одеських приватних жіночих гімназіях . « І хоча педагогія мені на початку добре повелася , — писав він у автобіографії , — я отряхнув прах педагогічний із своїх ніг назавжди і прийняв пропозицію видавця « Ради » Є . Чикаленка переїхати в Київ , щоб редагувати цю газету ». Праця в редакції виявилась нетривалою , у липні 1914 р . газету було заборонено . Деякий час А . Ніковський редагував « Літературно-науковий вісник », який незабаром теж було закрито . В Одесі 1915 р . він редагував журнал « Основа », та і його влада закрила після виходу четвертого числа . 1916 р . працював уповноваженим Комітету Всеросійського союзу міст Південно-Західного фронту . У 1914 р . вийшли друком його публіцистичні праці « К вопросу о Холмщине », « Галичина в ее прошлом и настоящем » та ін .
Після Лютневої революції увійшов до Київської ради об ’ єднаних громадських організацій , виконував обов ’ язки секретаря виконкому ради . Коли 8ЛІІ . 1917 р . рада ТУП випустила відозву « До українського громадянства » із закликом підтримувати новий революційний уряд , українську пресу , організовуватися , створити Український національний фонд , відкривати школи , « Просвіти », то під відоз-
136